З самого ранку в нашій квартирі був гамір та метушня. Приїхали мої подруги та родички. Всі були заклопотані тим, що готували мене до весілля. Хтось допомагав одягатися. Перукар одночасно укладала волосся. Мама з сестрою бігали по квартирі та складали сумки, які потрібно було завести до ресторану.
Коли все було готове й до приїзду нареченого з його друзями та родичами залишалося якихось пів години до моєї кімнати зайшла мама та почала дивитися на мене. На очах в неї стояли сльози я також ледь стримувалася, щоб не зіпсувати макіяж, який готували понад годину. В руках мама тримала якийсь конверт. Я спочатку була подумала, що вона збирається дати мені гроші у якості подарунка. Але вона підійшла, передала його мені та сказала прочитай.
Коли я залишилася сама у кімнаті, то відкрила листа й з перших слів ледь не розплакалася.
«Дорога донечка. Якщо ти читаєш цей лист, то мене немає. Але пам’ятай, що твій тато тебе завжди любив й навіть зараз коли пишу тобі ці слова не можу стриматися від того, щоб не піти й не обійняти тебе.
Ти знаєш, що я не звик писати. Але життєві обставини змушують мене до цього. Я вже знаю, що моя хвороба невиліковна, тому хочу, щоб наступні слова ти почула у день свого весілля, на якому мене вже не буде.
Люба доня. Запам’ятай три основні речі, які я тобі пораджу і якщо ти будеш їх дотримуватися, то ваш шлюб буде щасливим.
Поважайте один одного
Ніколи не дозволяйте собі підвищувати голос один на одного або ображати. Слова сказані під час сварки можуть надовго впасти до душі й навіть після примирення гризтимуться з середини.
Не міряйте життя грошима
Гроші не головне у житті. Я як ніхто знаю про це. За гроші не купиш здоров’я, щастя, родинний добробут. Найголовніше, що ви матимете – це час проведений разом. Це найбільша цінність.
Будьте поступливими
Суперечка через якусь дрібницю може зруйнувати життя. Шлюб це завжди поступки своїми принципами та вигодами заради спільного щастя. У родині не має «я», є лише «ми».
Ось й все, що я хотів сказати. Я дуже тебе люблю. Життя склалося так, що я покинув тебе та маму, хоч й не хотів цього. Цей лист остання моя настова тобі. Будь щаслива та розумна. Мій подарунок мама тобі вручить пізніше».
Я плакала. Зайшла мама та обійняла мене. Вона також не стрималася. Вона не знала, що було у листі, але швидко пробігши очима по рядках нерівного батьківського почерку почала плакати. Сльози плакали на лист. Минуло вже кілька років як не стало тата. Рак забирав його у нас на очах.
Після того, як я стала дружиною мама підійшла та передала мені подарунок тата. Ключі від нашої власної квартири.
