Минуло два тижні після того, як я народила донечку. Ми з чоловіком дуже були щасливі, що у нас є маленька дитина. Доглядом за немовлям займалась тільки я, а мій чоловік майже всі дні пропадав на роботі.
Але одного ранку я мала поїхати у справах, за дитиною я попросила приглянути чоловіка і він погодився. Він вислухав детальний інструктаж: де лежать речі дочки, як приготувати молочну суміш. Залишила я також маленьку подушку, на яку клав він дитину, щоб носити по хаті, бо брати на голі руки її боявся.
– Вона така маленька, а якщо я не правильно триматиму дитину і переломлю хребет чи з рук зісковзне. – говорив чоловік.
Я з неспокійним серцем залишила їх вдвох і побігла на роботу заносити деякі папери. Коли я виходила з дому, то дочка ще спала, а чоловік був щасливим, що йому довірили таку відповідальну місію. Він лежав на дивані і дивився телевізор.
Через сорок хвилин дитина прокинулась і почала плакати. Володимир підбіг до неї і почав заколисувати у колисці – не допомогло. Згодом вирішив покласти на подушку та колисати на руках, але виявилось, що йому так тримати не зручно. Він не знав, що робити зателефонував до мене, але я була далеко і не могла прийти на допомогу.
Чоловік вирішив побігти на вулицю і попросити у перехожих допомоги. Він підійшов до молодої жінки, яка йшла за руку з трирічною дитиною і попросив:
– Допоможіть мені, будь ласка, у мене немовля плаче, а я боюся брати його на руки, щоб заколисати.
Жінка здивувалася, бо чоловік був без дитини.
– А де ваша дитина? – запитала вона.
– Вдома, у квартирі. Я її на декілька хвилин залишив і пішов шукати допомогу. Хотімо, швидше, я вас дуже прошу.
Незнайомка з дитиною неохоче пішли за чоловіком. Коли вони зайшли у квартиру, то почули як кричало немовля. Жінка підбігла до колиски та взяла його на руки.
– Потрібно погодувати дитину. У вас є молочна суміш? – запитала Олена.
– Так, є. Зараз зроблю.
Володимир пішов на кухню, але не зміг зрозуміти інструкцію і тому не зробив дитині молочну суміш.
– Я не знаю, як правильно приготувати? – запитав він.
Жінка віддала у руки чоловікові немовля і воно знову почало плакати.
– Заберіть дівчинку, я більше не можу її тримати! – кричав молодий батько тримаючи дитину на руках. – Вона може впасти на землю.
Олені прийшлось одною рукою готувати суміш, а іншою тримати дівчинку на руках.
Коли я прийшла додому, то дитина спала у ліжечку нагодована і щаслива завдяки допомозі чужої людини.
Ми з чоловіком цю історію ще довго згадували з усмішкою, але більше ніколи дочку я з ним не залишала.
