Так трапилось у житті Миколи, що на шляху постало немало перешкод та розчарувань. Наразі йому майже сорок. Працює торговим представником, а паралельно бігає по всіх підробітках, аби забезпечити нормальне життя собі і своєму сину Андрію, якому двадцять. Дружини не стало, тому тепер все тримається на його плечах.
Паралельно Миколі у батьків є ще молодша на п’ять років донька Марія. Вона ж навпаки все своє життя прожила на шиї у батьків та тільки те й робила, що лежала на дивані та дивилась серіали. У свої тридцять п’ять жінка ще жодного дня не провела на роботі. І її таке життя повністю влаштовувало.
Батьки їхні обоє пенсіонери. Нещодавно святкували ювілей матері 65 років. Старенькі вже ніде не працюють, очевидно, тому покладаються лише на свої пенсії. І паралельно плекають свою донечку, не гонять на роботу, оплачують всі забаганки, адже хочуть, аби вона знайшла справу до душі. Але жінка навіть не старається щось шукати.
Поки батьки працювали, то помаленьку відкладати кошти. А тепер, маючи кругленьку суму, вирішили купити для Марійки окрему квартиру. Ну а раптом вона переїде, заживе по-новому та нарешті зрозуміє, як жити далі і куди іти.
Звичайно, на цілу квартиру грошей у старих не було і в голови прийшла геніальна ідея: попросити половину суми у старшого сина. Вони зателефонували до Колі і почали вимагати допомоги.
На той момент у чоловіка мало не зірвало дах від емоцій. Це ж треба таке нахабство.
– Вибачте, а роботу знайти вона не планує? Ні?
– Ми не хочемо дівчинку підганяти, вона ще не визначилась, що їй до душі. А працювати на не улюбленій роботі – гірше каторги.
Така фраза вже просто добила Миколу. Він, звичайно, грошей ніяких не дав, але ось цей діалог якось особливо його образив. Скільки він працював та старався – ніхто і слова гарного не сказав. А от коли удома трутень лежить, то вони заради неї світ готові перевернути.
