Заміж вийшла невдало. Мій чоловік так і залишився маленькою дитиною. Так був навчений змалечку, що йому треба все подати, а потім з-під носа забрати. Мене це почало дратувати – особливо коли була втомлена. Або капризувала дитина.
Врешті я почала вимагати від нього якоїсь допомоги. Я ж також цілий день не сиділа, а крутилася, як білка в колесі. Бо такою є жіноча робота. А ввечері чоловік має право на відпочинок, а жінка і далі повинна крутитися. Кажу до свого Петра, що вже скоро з ніг звалюся.
-Встань з дивана, допоможи!
А він влупив очі в екран і нічого не чує, не бачить.
Подумала: «Навіщо мені такий чоловік?».
Спочатку просила, щоб взявся до роботи. Потім почала вимагати. Не втрималася в кінці і накричала. Він розгнівався і пішов до матері – заховався під спідницю. Так я насміхалася. -Там і сиди, – якось сказала йому спересердя по телефону.
Він ще більше образився. Бо я мала його пожаліти, запитати, як його здоров’я і запросити на чай – так повчала мене свекруха по телефону.
-А хто пожаліє мене? – не втрималася я. – Якщо маєте бажання, то витирайте соплі своєму синові. А я не буду! У мене є кому витирати без нього.
-Що ж ти маєш на увазі? Уже знайшла собі когось!? Ач яка ти паршива вівця! – уже зло мовила свекруха.
Я не витримала такого тону і вимкнула телефон, щоб не наговорити зайвого.
Після цієї розмови мій Петро більше до мене не приходив і не телефонував. Єдине, що я відчула, це злість його матері, яка своїм поглядом не раз пропікала мене. Казали люди, що вона навіть зверталася до ворожки, щоб мені щось погане заподіяти. Але ворожка сказала, що в мене надто сильний ангел-охоронець, і вона безсила перед цим захистом.
Тепер щонеділі ходжу в церкву і дякую Богу, що врятував мене від зла. А чоловіка не хочу бачити навіть у сні. Бо хіба ж це чоловік, коли шукає захисту в мами?
