Я працюю медсестрою, в перспективі хочу стати лікарем. Часто мене беруть на кесарський розтин, така операція схожа на звичайну, частіше всього вона планова і немає паніки при підготовці до операції.
Єдине чим така операція відрізняється — анестезія вводиться епідуральна (через катетор в спинному мозку, пацієнтка залишається ти тямі).
Пацієнтки зустрічаються різні, адже у нас найкращий роддом, багато циганів, наркоманок, алкоголічок і безхатьків. Але одна історія мені запам’яталася найбільше.
На швидкій приїхала жінка років 25. Поки жінка була на УЗД, лікар розповіла:
— Чоловік пацієнтки за природні роди, був проти везти її в лікарню. Казав, що раніше жінки і в полі народжували, а зараз наколять дитину ще чимось поки мама буде в отключці.
— А у жінки вже потуги півдня, кров тече, у дитини серце сильно б’ється.
ЇЇ сестра швидку викликала, а чоловіка обманом закрила в сараї.
Коли жінку привезли в лікарню ситуація була серйозною:
шийка дититни обвита пуповиною, дитина лежить тазом до виходу з матки та ще й мало навколоплідних вод.Серцебиття дитини уже було низьким, гіпоксія, була загроза життю матері і дитини. Була важливою кожна хвилина. Породілля була при тямі.
Я допомогла анестезіологу поставити катетор, ввели наркоз, але знаболення подіє тільки через 20 хвилин!
Лікарі почали радитися:
— Потрібно рятувати дитину — каже один, – адже поки дочекаємся анестезії вона може померти.
— А й правда, — відповів інший.
А бачила, як очі у пацієнтки округлились, вона все чула. Тут лікарі підійшли до неї і сказали:
— Анестезія подіє тільки через 20 хвилин, до того часу не буде кого рятувати.
— Ми можемо почати операцію зараз і отрмаємо більше шансів врятувати вас і дитину.
— Чи згодні Ви на операцію без наркозу?
Вона кивнула. О Боже, яка смілива жінка.
Ми тодібули просто захоплені її героїзмом. Ми прив’язали її міцно до столу і хірург почав різати.
По щокам жінки потікли сльози, вона закинула голову назад і ми почули здавлений крик.
Але вона навіть не поворухнула животом, боячись нашкодити дитині. Йшла операція…
У породіллі підскочили тиск і пульс. Лікар замовив кров її групи і чекав, а бідна мама все стогнала і терпіла, терпіла…
Хірург дістав дитину, розмотав пуповину навколо її шиї, відрізав її і віддав педіатру – ми почули перший дитячий крик.
Жінка посміхнулася від щастя і полегшення, лікарі продовжили операцію, тепер лише потрібно було зашити рану.
Почала діяти анестезія.
Це – найбільш яскравий приклад героїзму мами. Їх виписали з сином через два тижні, на чоловіка вона подала в суд за те, що не дозволив звернутися вчасно до лікарів і поставив під загрозу життя дитини.
