Я сьогодні продав свою квартиру. Так стались обставини, тому я забрав всі свої речі і переїхав у новий будинок. Щойно я віддав свої ключі новим власникам.
Ніколи не думав, що буде так важко розставатись з минулим, дуже багато спогадів у мене викликають рідні стіни. Коли я виходив з будинку, то зустрів своїх сусідів. Вони також були засмученими, бо знали, що я прощаюсь з ними назавжди. Хоч я їм обіцяв, що обов’язково приїду в гості, але вони відчували, що ніколи цього ніколи не буде.
Тітка Марина колись завжди приходила до нас додому і вона знає мене з дитинства, тому їй було дуже важко прощатись зі мною. Вона плакала, а потім обняла мене.
Моя матір зараз на небесах і я змушений продати квартиру, бо не можу приїздити сюди, бо щоразу коли приходжу згадує її і серце обливається кров’ю. Усе вирішено, хоч зараз я уже відчуваю, що сумую за квартирою.
Я згадую, як колись я маленьким хлопчиком приходив додому зі школи і вчив уроки на письмовому столі біля вікна. У нас були блакитні штори, такі ніжні-ніжні, як небо влітку, а стіни були світло-коричневі. Я любив своє житло, бо там була мама.
А одного разу ми з нею вирішили зробити ремонт і купили шпалери з зірками. Я сам їх вибирав, а потім допоміг мамі робити ремонт. Мої друзі приходили і говорили, що у мене дуже гарна кімната.
На підвіконні в нас завжди було багато вазонів, ми з мамою любили, щоб було багато квітів і зелених рослин. У нас були фікуси, фіалки, фінікова пальма, монстера і багато різноманітних кактусів.
Зараз я переїжджаю назавжди і нічого тут не зміниш, потрібно жити майбутнім, а не минулим. Сподіваюсь новим власникам буде добре у цій квартирі, нехай вони будуть такими щасливими, як і я колись.
