Завагітнівши, я лишилася сама. Не потрібна, навіть, рідній матері

– Давай, но. Валізи зібрала і на вихід.

– Мамо, де ж я житиму з дитиною?

– Треба було думати раніше. А тепер іди, де нагуляла. Не треба мені вас на шиї. До того ж Василь не хоче, щоб ти тут жила.

– Я стояла розгублена. Куди йти? Що робити? Я завагітніла живучи з хлопцем у нього на квартирі. А він, коли довідався, що у нас буде дитина, зрозумів, що не готовий поки стати батьком та просто вигнав мене.

Повернувшись до матері, з’ясувалося, що і там на мене не чекають. Мого батька не стало, а мати довго скорботу за ним не носила. Знайшла собі нового чоловіка і привела його нас жити. Я була не проти, та виявляється він проти, щоб я жила з ними. Мама не підтримала мене, зайняла його позицію.

Через пару місяців мені вже народжувати, а я навіть не маю де жити, і коштів теж не маю. Оскільки працювала на роботі не офіційно, то й на виплати пристойні очікувати не варто.

Через велике нервове напруження, мене поклали до лікарні на збереження, що неабияк порадувало. Там хоч якісь умови: погодують, можна відпочити, поспати та є душова з теплою водою. Навіть коли мій стан покращився, я спеціально прикидалась хворою, щоб подовше там залишатись. Головне пролежати на збереженні до пологів. А на дитину я вирішила написати відмову.

Та коли я вперше побачила свою донечку, своє сонечко, ці думки вмить відступили. Я просто б не змогла здійснити задумане. Вона така рідна, мила. Як її віддати?

Близилися дні до виписки, я обдзвонювала товаришів, щоб хтось мене хоч на якийсь час прихистив. Та друзі виявилися не таки вже й друзями. Ніхто мене виручити не захотів, знаходили сотні відговорок.

Коли я вже й не сподівалася на чиюсь допомогу, задзвонив телефон. Це телефонувала Олена. Ми були співробітниками на моїй минулій роботі. Хоча ніколи й не були близькими, вона розповіла, що чула про мою ситуацію та може запропонувати житло.

Я знала, що вона не з багатої сім’ї, достатку великого не мають та тісняться у невеликій квартирі. Та вибирати мені не доводилось.

З’ясувалося, що жила вона в однокімнатній квартирі з батьками та молодшою сестрою. Їх батьки загинули в автокатастрофі, і з того часу вони мешкають удвох.

Життя було звичайно не легке. Мало місця, Дитина постійно плакала, та часто заважала моїм співмешканкам спати. Та вони мене підтримували. Коли вони були вдома у свої вихідні, я залишала доньку на них, а сама вирішила таки постояти за себе і відсудити у матері половину квартири – чим і зайнялася. Згідно з законом, я мала на це право.

Також, я зробила тест на батьківство і домоглася стягнення аліментів з колишнього. Він лютував. Коли його батьки дізналися про це то, як не дивно, стали на мій бік.

А далі настали важкі часи. Добре, що змогла відсудити у матері половину житла, за яку вона розрахувалася зі мною готівкою. Батьки колишнього хлопця дуже допомогли фінансово. Вони доклали коштів і я змогла купити власну квартиру. Я надалі отримую аліменти, а бабуся з дідусем допомагають з онуком, підтримують і словом і ділом.

Я безмежно їм вдячна. Зараз не спілкуюся ні з колишнім, ні з рідною матір’ю. Вона просто від мене відцуралася. Життя налагодилось, та я ніколи не забуду, як підтримала мене Олена із сестрою. Ось це дійсно друзі!

Оцените статью
Завагітнівши, я лишилася сама. Не потрібна, навіть, рідній матері