Завтра в селі храмове свято. В цей день до всіх з’їжджаються рідні й далекі родичі звідусіль. А наші діти, напевно, не приїдуть і винна в цьому я.

Коли народилася наша донечка Наталочка, ми з чоловіком вирішили, що треба будувати новий будинок. Все для донечки, щоб вона мала своє житло в майбутньому. В наших планах було бути коло донечки, бавити внуків, допомагати по господарству. Потім у нас ще з’явився синочок Юра.

Час йшов. Ми будувалися, ростили дітей, багато працювали, але будинок вийшов великий, добротний. Дизайн всередині вже діти собі обирали, на свій смак.

Через кілька років Наталочка привела нареченого. Хлопець гарний, порядний, серйозний. Відгуляли весілля й виділили молодятам три кімнати. “Живіть собі щасливо” — подумала я.

Але чомусь не склалося відразу. Наталочка забрала чоловіка й пішли на орендовану квартиру. Ми перестали спілкуватися так, як раніше, а мені дуже хотілося, щоб були всі разом, дружно. Але молоді хочуть самостійно починати своє життя, щоб їм ніхто не мішав і не повчав. Може я чимось і образила їх, бо люблю опікуватися всім, люблю, щоб всюди був порядок. Але це вже один Бог знає.

Нещодавно й наш Юра надумав одружуватися. Але відразу попередив, що образити свою наречену не дозволить. Я й не збиралася її ображати, але терпіти неакуратність я не зможу. Нехай привикає до нашого порядку, якщо хоче жити з нами. Юра чомусь дуже нерадісно слухав мої слова, а потім спокійно сказав, що вони з Юлею, так звати невістку, житимуть окремо, самі. Весілля справляти не будуть, тільки розпишуться.

Так і зробили, хоча ми були проти. У нас велика родина. Що люди кажуть? Що ми синові весілля не змогли зробити, гроші зекономили? Але дітям що до того, теперішня молодь інша. Їм байдуже на те, що люди подумають, що мене сусіди обмовлятимуть, кістки митимуть!

Але найгірше те, що залишилися ми з чоловіком самі в будинку. У Наталочки народилася донечка. Ми просили повернутися їх додому — не хочуть. Потім і в Юри народився син. І вони не хочуть жити з нами.

Кожного вечора я довго молюся за своїх дітей та внуків і прошу Бога, щоб вони повернулися до нас, щоб пробачили, якщо я образила їх чимось. Я люблю своїх дітей і чоловік теж. Ми все заради них робимо. І хату цю теж заради них побудували.

Завтра в селі храмове свято. В цей день до всіх з’їжджаються рідні й далекі родичі звідусіль. А наші діти, напевно, не приїдуть. І винна в цьому я.

Вночі довго не могла заснути. Мріяла побачити онуків. Надрано вирішила, що сама до них поїду.

Не погодувавши чоловіка не зможу нікуди з хати вступитися, тому я приготувала сніданок і ми з чоловіком сіли за стіл поснідати. Несподівано чую стукіт у двері, повертаю голову і бачу, що на порозі стоять наші діти — Наталочка з сім’єю та Юрчик з дружиною та сином.

Це був найщасливіший день у моєму житті. Дякую Богу за те, що діти приїхали до нас і ми мали щастя погратися з онуками й просто провести час всією сім’єю.

Оцените статью
Завтра в селі храмове свято. В цей день до всіх з’їжджаються рідні й далекі родичі звідусіль. А наші діти, напевно, не приїдуть і винна в цьому я.