Звуть мене Антоніна Григорівна. Мені вже 62 роки. Я на пенсії. Чоловік мій пом ер десять років тому. І найбільшою цінністю для мене є зараз діти та онуки. Вони – моя розрада, моє щастя, моє життя.
Мене часто запитують: «Ну як тобі, Григорівна, на пенсії відпочивається?»
Скажу одне. Я зрозуміла, що після 60 років життя тільки починається. Бо саме зараз – той період, коли можна втілювати в реальність все те, про що ти мрієш замолоду.
Після виходу на пенсію я записалася у хор, у наш місцевий клуб. Мені там страшенно подобається. Ми постійно їздимо з концертами у різні міста.
Пенсія – це час, коли ти можеш насолоджуватися улюбленим журналом чи книгою. Читаєш і зовсім нікуди не поспішаєш. Вкриєшся ковдрою на кріслі, завариш чай – і просто читаєш, не відриваючись ні на що. Чи мала я змогу це робити раніше? Ні, звичайно!
Декілька років тому я почала займатися спортом та доглядом за собою. Я і раніше це робила. Але за сімейними турботами та роботою часу на це досить мало було. А зараз я залюбки користуюся всілякими масками для обличчя та тіла, роблю зарядку зранку та ходжу босоніж по березі річки.
На пенсії я, нарешті, побачила світ! Я почала подорожувати, причому не тільки визначними місцями України. Була навіть за кордоном. Вперше в житті. І це сталося на пенсії. Щоліта я їжджу на море.
Також ми з подругами влаштовуємо дівич-вечори, що не дуже актуально у нашому віці. Ми печемо пироги, п’ємо чай та навіть вино. А ще відвідуємо танці для тих, кому за п’ятдесят.
Не забуваю я також проводити час з онуками. Це найбільша насолода. Бо саме зараз можеш їх виховувати, як слід, пекти солодощі та водити в цікаві місця.
Я часто їжджу на дачу, де в мене є ділянка. Там я вирощую городину. Потім збираю свій врожай та консервую для дітей та онуків. Вони дуже вдячні мені за це.
Отже, життя на пенсії – це не плітки на лавочці біля під’їзду та постійні скарги на здоров’я. Треба вчитися жити цікаво. Адже саме зараз можна робити те, на що у вас ніколи н вистачало часу.
