Зі мною трапилась чудернацька історія. Раніше думав, що таке буває лише у фантастичних фільмах. Наснився мені якось дідусь. Пристально на мене подивився та питає, чому не навідуємося, і показав на руку, поскаржившись, що болить вона йому, німіє. Я розбудив дружину, та й кажу, завтра їдьмо, навідаємося до місця, де батько спочиває і будинок порожній оглянемо. Тоді я й не підозрював, що не просто так він мене покликав.
Прийшли до місця, де був п0х0ваний дідусь і тут я оторопів — на огорожі лежало повалене старе дерево. Ось чому уві сні він скаржився мені на біль в руці. Дерево ми спиляли, навели порядок та рушили до села, оглянути оселю мого дідуся, яка нині пустувала..
Таких порожніх будинків у селі було багато. Коштували вони недорого і продати було шкода, пам’ять все-таки. Так і наш стояв.. Проїжджаючи через село, ми оглядали помешкання людей. Дехто почав будівництво нового житла, а деякі будинки вже геть розвалювались і скоріше були схожі на руїни. Аж тут, під’їжджаємо до нашого подвір’я, а в хаті у вікнах горить світло. Ми з дружиною переглянулись, подумавши, що може примарилось.
Дружина запитує:
– А будинок ще нам належить?
– За документами нам,- відповідаю їй.
– Що йдемо?
Двері були відчинені, біля порога стояли кімнатні капці, лежав смугастий килимок. В оселі пахло випічкою.
До нас вибіг хлопчик років 3-4, а за ним старенька жінка і перелякавшись каже,- хто ви? Що вам треба? Ми їй відповіли, що ми взагалі-то господарі. Бабуся розгублено на нас глянула.
Вона пригостила нас чаєм і розповіла про свою скрутну ситуацію. Раніше вона жила у місті, та відтоді, як її донька із зятем загинула в аварії, не мала змоги оплачувати оренду житла і змушена була з маленьким онуком перебратись до села, де пройшло її дитинство. Та на жаль їх будинок давно зруйнувався. Грошей, щоб купити нове помешкання не було, тому вирішила оселитись в одному із покинутих будинків. Зараз вони з онуком живуть на пенсію та невелику соцдопомогу.
Ми з дружиною слухали це все і не знали, що відповісти
– Можна ми з онуком ще трохи тут поживемо?,- запитала вона.
Порадившись з дружиною, вирішили дозволити бабусі з онуком жити у цьому будинку. Переїжджати в село ми поки не плануємо, а допомогти людині треба. І дім буде під наглядом, не буде пустувати. Думаю, дідусь би мною гордився за такий вчинок, адже він сам збудував колись цей дім своїми руками й добре, що тепер це змогло помогти людям у їх непростій життєвій ситуації.
