Моя подруга Неля розповіла мені, що її зять дуже часто дякує їй за те, що вона допомагає їм виховувати свого внука Юрчика.
Її діти працюють, хоча не на повний робочий день, але все одно важко самим з дитиною справлятися. Юрчикові вже 3 роки. У садок його не беруть, бо немає місця. Неля теж працює, але як тільки у неї з’являється вільна хвилинка, вона одразу забирає внучка до себе.
Я запитую її, коли ж вона відпочиває, на що Неля мені лише рукою махне і каже, що вона не може спокійно відпочивати, поки її дітям тяжко. Вона каже, що мусить допомагати своїм дітям.
А чому ж вже так мусить? Хіба її діти не знали, на що йдуть? Дитина завжди потребує уваги та догляду, в якому б віці вона не була. Нехай собі няньку наймуть, я це і подрузі своїй раджу. А вона виправдовується, що послуги нянечки зараз дорогі, краще вже самому бавити.
Не знаю, у мене зовсім по-іншому. Я відразу свою доньку з зятем попередила, що я працюю, а вони якщо хочуть дитину, то вона на їхні руки.
Моїй внучці 2 роки. Я безмежно її люблю, але у мене бракує часу на заняття з нею. Та й здоров’я вже не те. Після роботи я зо 2 години мушу відпочити, полежати у спокої. А там вже й вечір, а зранку — знову на роботу. До слова, ми всі живемо в одній хаті, але у мене є окрема кімната.
Неля називає мене страшною егоїсткою. А зять каже, що я погана бабуся, бо дитина забуває, як я виглядаю.
Недавно сталася така історія. Донька знайшла собі дистанційну роботу. Мала пройти співбесіду. Попросила мене посидіти з внучкою кілька годин. Я погодилася, бо гроші у сім’ї стануть у пригоді. Все було добре до тих пір, поки донька не почала одягатися. Внучка вчинила такий крик, що всі сусіди почули. Сказала, що зі мною нізащо не залишиться. Я своєї провини в тому не бачила.
Донька змушена була пропустити співбесіду, а зять, повернувшись з роботи, почав виясняти, як так сталося, що його дружина втратила роботу у такій пристойній фірмі. Коли дізнався причину, заявив, що я погана бабуся, бо не можу знайти спільну мову з внучкою.
— Дитині вже 2 роки, а вона вас зовсім не впізнає і не хоче вас, — відчитував він мене.
Я стояла на своєму:
— Дитина ваша і вам вирішувати, що з нею робити. Я своїх дітей своїми силами виховала й батьків не турбувала, бо вони жили за сотню кілометрів від мене. А ви спершу народили, а тепер починаєте свої плани реалізовувати! Ви хочете, щоб я вам і грошима помагала, і дитину бавила. Та ні, так не буде. Треба щось одне вибирати.
Після цього діти мені сказали, що наймуть няньку, щоб мене “не турбувати”, а я сказала, що сама її найму й сама їй гроші платитиму, лиш би вона з внучкою сиділа.
Мені до пенсії залишилося 2 роки. Не можу я зараз все покинути й бавити дитину. В мене ще є кредит, про який діти мої навіть не знають, а брала я його, щоб їм допомогти машину купити. Вони думають, гроші такими сумами з неба падають? Хто це все буде виплачувати? Я краще буду працювати, щоб швидше все виплатити й заробити нормальну пенсію, а там вже, на пенсії, буду внуків няньчити.
