Два місяці назад я переїхала жити з маленькими сином до батьків мого чоловіка у село. Мені тут дуже сподобалось, кругом зелені дерева, велике подвір’я і свіже повітря. За молоком мені свекруха порадила піти до знахарки, бо у неї дві корови і вона багатьом людям його продає. Жінка жила недалеко від нас, тому я взяла свого дворічного сина за руку, а в другу руку порожню банку і пішла.
По дорозі я зустріла сусіда.
– Доброго дня, а куди це ти з сином йдеш? – запитав він.
– Доброго дня, до знахарки за молоком. – усміхнулась я. – А ви не знаєте, як її звати?
– Її ім’я Наталя. Не ходи туди, вона відьма!
– Що ви таке кажете я у відьом не вірю!
– Врече вона тебе, як мене колись врекла.
– Я в це не вірю. – усміхнулась я.
– Я колись теж не вірив, але моя дружина часто спілкувалася з знахаркою, а потім забрала дочку і покинула мене. Вона поїхала до міста і я уже багато років про неї не чув.
– Мені жаль, що так у вас трапилось. – сумно відповіла я.
– Я сам залишився через чари відьми і тобі вона життя зіпсує. Не ходи до неї.
– Дякую за пораду, але не через чари від вас дружина пішла. – відповіла я.
Після зустрічі з сусідом мій син усю дорогу капризував і плакав. Я старалась його заспокоїти, але все марно. Ми продовжували йти далі і побачили літню жінку, яка сиділа на лавці біля хати і вишивала.
– Доброго дня, бабусю Наталю!
– Доброго дня, мене уже давно ніхто бабусю не називає. – відповіла літня жінка.
– А як до вас звертались?
– Можна, Наталя Іванівна. – усміхнулась вона.
– А я називаюсь Олена, а це мій син – Матвій.
– Дуже приємно познайомитись. Ви за молоком прийшли?
– Так.
– Зараз я вам наллю у банку.
Жінка уважно подивилась на мого сина.
– Мені здається, що твою дитину врекли, бо він плаче і капризує. Ти червону нитку на руці носиш і синові також зав’язуєш?
– Ні, я не вірю у забобони.
– Як би вірила і носила не плакала б твоя дитина.
– Ходи зі мною до хати я тобі та твоїй дитині на руки червону нитку зав’яжу.
– Добре. – здивовано відповіла я.
– Це напевно по дорозі до мене ви сусіда зустріли? – запитала вона.
– Так, він нещасний. Зараз сам живе, його дружина з дочкою покинули і не знає він, як їх знайти.
– У тому, що він нещасний його провина, бо недобрий він чоловік. Завжди на свою дружину кричав і сварився, а вона не витримала та втекла та дочку забрала з собою. Після того випадку він ще зліший став і ненавидить усіх людей.
Вона витягнула із шухляди дві червоні нитки і зав’язала мені на руку та Матвію.
– Червона нитка від вроків захищає. Діти відразу відчувають, як на них хтось криво дивиться, тому капризують і плачуть.
Ми зайшли у кухню і я відчула запах різних трав.
– Я тобі ромашки і меліси дам. Будете пити з дитиною, ці трави корисні для здоров’я. Меліса буде заспокоювати твого синочка і він гарно спатиме.
– Дякую, я візьму, бо люблю трав’яні чаї.
– Зараз ще твоїй дитині трав’яний збір дам попити, йому зразу допоможе і він заспокоїться.
Вона налила у чашку чай та дала Матвію випити і дійсно дитина заспокоїлась. Він слухняно пішов зі мною додому.
Трави, які дала мені знахарка я часто заварюю своїй дитині і червону нитки ми носимо. Не знаю чи це співпадіння, що дитина моя стала спокійнішою, чи дійсно відьми існують?
Коли я жила у місті, то ніколи не вірила у забобони, а після декількох місяців проведених в селі я уже не знаю у що вірити. Свекруха моя вірить у вроки, а чоловік говорить, що маячня це все. От, не знаю, що я маю тепер робити носити червону нитку на руці чи зняти?
