«Знаєш, я про тебе думала, й доволі часто» – кілька слів, які перемінили моє життя

Настала зимова пора, всі почали готуватися до свят. Я якраз повернувся до свого рідного міста. Роботи було не багато, тому я міг виконувати її дистанційно. Того дня я вийшов подивитися та прицінитися до подарунків для батьків, сестри, інших родичів та знайомих, які так чи інакше відігравали якусь роль у моєму житті.

Я зупинився біля вітрини з аксесуарами для мобільних телефонів. Аж тут до моєї руки доторкнулася дівчина. «А тебе майже й не впізнати» – сказала вона та почала посміхатися. Я одразу впізнав ці риси обличчя. Вона надовго вкарбувалася у моїй пам’яті. Це була моя однокласниця. Перше та нещасливе кохання. В десятому класі я «по вуха» в неї закохався. Бігав наче тінь за нею. А вона шукала свого єдиного й навіть не помічала мене. А коли я зізнався у своїх почуттях, то було вже пізно. Ми роз’їхалися по різних містах. Я вступив в один університет, вона в інший. Спілкування обірвалося навіть на рівні листування у соціальних мережах. А тепер вона стола переді мною та посміхалася. Майже не змінилась. Тільки покращала.

Ми пішли пити каву. Довго розмовляли, згадували школу, однокласників. «Знаєш, я про тебе думала, й доволі часто» – кілька слів, які перемінили моє життя. Вона сказала їх та по жіночому опустила очі. Я взяв її за руку. «Я також про тебе часто згадую». Так й почалися наші відносини. Це було чотири роки тому. А зараз ми вже одружені й чекаємо дитину. Для мене це було справжнє святкове чудо.

Оцените статью
«Знаєш, я про тебе думала, й доволі часто» – кілька слів, які перемінили моє життя