Так зійшлося, що наш син навчається в одному класі з хлопчиком із сусіднього під’їзду. Пацан не поганий, позитивний, але дуже вже шустрий та хитрувати любить. Одним словом, зачастив він до нас. То перепитати, що задано на завтра, ніби не простіше подзвонити, ніж бігти у сусідній під’їзд до сусіда, забув ключі й треба десь пересидіти доки батьки повернуться, то води попити, чи побалакати.
При чому візити, зазвичай, пізні. Іноді, навіть, після дев’ятої вечора міг прийти. Я не сильно заперечувала, ми у цю пору, ще не лягаємо. І хай би вже ходив, та мама синового однокласника чомусь подумала заявитися аби до мене у пізній час, щоб поговорити.
Вечірня пора, я вже стелю постіль, син умивається перед сном, аж раптом у двері хтось постукав. Я поглянула у вічко, а там вона, мама цього хлопчика, який постійно до нас бігає. Я ненавиджу візити без попередження (номер мій вона знає, він є у спільній батьківській групі у Вайбер).
Вирішила відчинити, може щось трапилось. Я лише встигла привідкрити двері, до квартири увійшла розлючена жінка:
– Ану йди сюди!,- гукнула моєму синові.
Ми з чоловіком стояли ошелешені й нічого не розуміли, що це відбувається. Я розпитую, що трапилось. Син теж стоїть дивиться на неї круглими очима.
З’ясувалося, що наші хлопці обмальовували кабіну ліфта і їх спіймали на гарячому. Звісно, гордитись немає чим, але кінець кінцем, навіщо робити з цього кінець світу? Невже це так нагально, що до ранку почекати не можна було. Розгнівана мати не вщухала:
– Мій син ні в чому не винен! Це ти його підбурював! Він просто поруч стояв! В мене хороший, вихований хлопчик! Нащо він тільки зв’язався з тобою?!
Я вислухала цей потік свідомості й запитую:
– Якого віку твій син?
– Моєму хлопчику тринадцять.
– Оце так збіг! Моєму теж тринадцять. І як же мій син твого примушував? Фломастера йому до руки прив’язав, з нагайкою стояв над ним, щоб той нашкодив у ліфті?
Мамаша притихла.
– Ти прийшла для чого? Щоб сина свого вигородити, скинути його провину на нашого?
Та відповідь мене приголомшила:
– Я вже з’ясувала, що ваш син сміття поза урною кинув, а декілька місяців тому, однокласника штовхнув, а раніше, ще якогось Ромчика штовхнув.
Вислухала я це все, так, важкий випадок.. Нема з ким говорити. Відповідаю:
– Завтра підуть помиють. У вас все?,- а сама подумки її вже послала.
Звісно, з сином ми поспілкувались на цю тему. Кабінку ліфта відмили. А синові наука буде: такі товариші, особливо з такими мамами, гірше ворогів. Головне, однокласник сина більше не приходить до нас. Але кілька днів тому, ввечері знову стукіт у двері. Син підхопився: “Не відчинять, це Дімина мама!”. Але це була сусідка, яка живе поверхом вище.
