Ми з чоловіком прожили у шлюбі щасливих двадцять п’ять років. Він був чудовою людиною, але трапилося нещастя – тяжко захворів та за два роки його не стало. У нас вже на той час був дорослий син.
Коли чоловік ще був живий, він став ініціатором купівлі другої квартири. Вважав, що це буде прекрасною фінансовою подушкою для нашої сім’ї та хорошою надбавкою до пенсії, щоб не знати бідності на старості літ. Ми планували здавати житло постояльцям, а якщо терміново знадобиться велика сума – завжди можемо її продати. Чоловік був упевнений, що наш син Денис повинен, як справжній чоловік, сам заробити на власну квартиру.
Коли Денис вирішив одружитися, він ще не мав власної нерухомості. Я вирішила, що подарую нареченим цю квартиру, у якості весільного подарунка. Про що згодом дуже пожаліла. Я ніколи не сумнівалася в адекватності власного сина і не аж ніяк не очікувала, що він піде на такий необдуманий крок.
Як тільки квартира перейшла у його власність офіційно, він її продав, а на ті гроші придбав собі дорогий автомобіль.
– Ну, і де ж ви житимете?,- запитала я.
– Та не хвилюйся, мамо, поки на орендованій, а згодом і на свою заробимо. Я завжди мріяв про таке авто. А на гроші, які залишились, звожу Лізу на курорт до Туреччини, вона дуже хоче.
Я була розчарована і збентежена таким рішенням сина. Тим більше машиною він довго не потішився. Потрапив у ДТП і його шикарний автомобіль перетворився на глибу металобрухту. Слава Богу, хоч сам залишився цілий. Через два місяці Лізка його кинула і залишився він сам, без дружини, машини та без житла.
Тепер живе в мене. Ось так..
