Тридцять років минуло з того часу як я закінчила університет, про це мені нагадала давня подружка, зателефонувавши у суботу вранці:
-Лєнка, привіт! Я так і знала, що ти не зміниш номер телефону. Ти впізнала?
-Привіт, Наталя! Тебе важко не впізнати. Твій веселий голос забути не можливо – радісно відповіла я старій подрузі.
-Погано, значить не стати мені багато й на старість років. Наші збираються зустрітися. Ти як на це дивишся? Залишився ще порох в порохівниці?
–Я не проти. Цікаво подивитися, хто як влаштувався.
Через декілька хвилин мені на пошту прийшло запрошення на зустріч випускників. Я навіть не помітила, як мене накрила хвиля ностальгії. Почала згадувати студентські роки та те, якими ми тоді всі були.
Ірина була справжньою красунею та вважала, що головне в житті далеко не навчання. З першого курсу вона мріяла знайти заможного принца та стати багатою. Дівчина дуже ретельно слідкувала за своєю зовнішністю та фігурою. Поки ми з Наталею наминали смачні булочки у студентській їдальні, вона скромно з’їдала яблучко та обзивала нас «товстими коровами». Ми на неї не ображалися, бо хіба може голодна людина бути доброю.
Наталя була душею компанії. З нею ніколи не було сумно. Вона знала найсвіжіші жарти та могла розсмішити будь-кого. Був у подруги просто надзвичайний дар – уміння у будь-якій ситуації знаходити позитив. Дуже прикро, що у світі зовсім небагато таких людей. Принаймні у моєму житті більше таких не було.
І ось настав той самий день. Коли я побачила своїх подруг, то спершу їх навіть не впізнала. Найкрасивіша дівчина нашого факультету Ірина з тендітної дівчини перетворилася на огрядну тітоньку.
Наталя практично не змінилася, просто з іншим кольором волосся я її упізнала не одразу. Звичайно ми зраділи одна одній. Стали обійматися та ділитися своїм життям. Іринка свого багача так і не знайшла. Вийшла заміж за Кольку з іншого факультету та народила трьох діток.
Наташка життєвий запал не втратила, але й щасливою долею похвастатися не могла. Декілька років тому вона дізналася про те, що чоловік має на стороні ще одну родину. Було тривале розлучення з поділом майна.
Просиділа я там недовго, витримала лише 20 хвилин. Хоча спогадів було багато, але нікого обманювати – ми змінилися й більше не мали нічого спільного.
