Сьогодні я пишу цей дневник, і руки тремтять. Як же так сталося? Чоловік, який благав мене про дитину, який клявся у вічній любові — пішов, коли нашому сыну виповнилося три місяці. І не просто пішов — повернувся до своєї мами. А я залишилася сама: з крихітним Тарасиком, хворою спиною та розбитим серцем.
Ми з Олегом одружилися три роки тому. Спочатку все було ніби ідеально. Молодий, гарний, мріяли про спільне майбутнє. Але я завжди знала: з дітьми не варто поспішати. Треба стати на ноги, придбати більше житло, зробити хоча б мінімальні заощадження. Я це розуміла, бо в мене є молодші брати, і я добре знаю, що таке важкі ночі з немовлям. А Олег був єдиною дитиною в сім’ї, його все життя оберігали, він ніколи по-справжньому не знав тягара.
Та коли впойого двоюрідної сестри народилася дитина, він наче збожеволів. Після візиту до рідних починав одну й ту саму розмову:
— Давай вже, Соломійко. Нам теж час. Чого ми все відкладаємо? У молодому віці легше. Поки ти «готуєшся», нам і сорок мине…
Я намагалася пояснити, що одне — погрався з дитиною півгодини, а інше — не спати ночами, лікувати колики, годувати, колихати. Та він лише махав рукою:
— У тебе наче не дитина народиться, а якась стихія!
Наші батьки, звісно, лише додавали оливи. І моя мама, і свекруха в один голос запевняли, що будуть допомагати цілодобово, візьмуть все на себе, лише б ми народили. Я здалася.
Під час вагітності Олег був ідеальним чоловіком. Носив сумки, прибирав, готував, ходив зі мною на УЗД, хвилювався, торкався мого живота і шепотів, як любить нас обоє. Я вірила: він буде чудовим батьком.
Але казка закінчилася одразу після повернення з пологового. Дитина плакала. Часто. Багато. Без причини та з нею. Я намагалася захистити Олега від безсонних ночей, але Тарасик прокидався кожні дві години. Я кружляла по квартирі, колихала, співала колискові, але у двокімнатній хрущовці сховатися від дитячого плачу неможливо. Світло на кухні палахкотіло всю ніч, і я бачила, як чоловік метушиться у ліжку, затуляє вуха, злиться.
Поступово він став нервовим. Почалися сварки, підвищений тон. Він став затримуватися на роботі. А одного вечора, коли сину виповнилося три місяці, він мовчки зібрав речі.
— Я піду до мами. Мені треба висипатися. Я не справляюся. Не хочу розлучатися, просто втомився. Повернуся, коли він підросте…
Я залишилася стояти в коридорі з дитиною на руках і переповненим молоком. А він просто вийшов за двері.
