П’ятдесятирічна жінка стала матір’ю після шістнадцяти років болючих спроб
Оксана Шевченко, мешканка невеликого містечка під Житомиром, заздрим поглядом провожала щасливих матерів. Вони, здавалося, оточували її скрізь: у парку, в крамниці, на вулиці. Оксана мріяла про дитину, але її тіло, підступно слабке, не корилося цій мрії. Проблеми зі здоров’ям стали стіною між нею та материнством, і що дня ця стена здавалася все вищою.
Зрозумівши, що природним шляхом завагітніти не вийде, Оксана вирішилася на ЕКЗ. Перша споба принесла надію, але закінчилася трагедією — викиднем. Серце кривавилося, але вона не здалася. За шістнадцять років Оксана пройшла через цю процедуру ще сімнадцять разів. Кожен раз — нова надія, кожен раз — новий удар. Ліки, уколи, нескінченні аналізи стали її життям, а біль — супутником.
Лікарі благали Оксану зупинитися. Вони пояснювали, що її імунна система — справжній ворог. Природні клітини-убивці (NK-клітини) в її організмі занадто активні. Вони сприймають ембріон як загрозу, атакують його, не даючи закріпитися. «Це марно, ви лише мучите себе», — казали вони. Але Оксана була непохитна. Її очі палали рішучістю, а голос тремтів від гніву, коли вона вимагала: «Робіть свою справу!» Вона витратила на процедури цілий статок — майже півтора мільйона гривень, але думка про капітуляцію була для неї нестерпною.
Диво сталось, коли Оксані виповнилося сорок сім. Після чергової спроби вона дізналася, що вагітна. Радість змішалася зі страхом — страхом, що все знову розсиплеться. Під постійним наглядом лікарів вона жила в напрузі, боячись кожного нового дня. «А раптом завтра все скінчиться?» — ця думка не відпускала її. Але плід розвивався, і надія міцнішала з кожним ударом крихітного серця.
«Мені зробили кесарів розтин на 37-му тижні, — згадує Оксана, її голос тремтить від емоцій. — Ні я, ні лікарі не могли ризикувати. І ось, завдяки їм, я народила свого хлопчика, мого Богдана. Він стане великою людиною, я певна, адже я чекала на нього так довго, вистраждала його кожною клітиною свого тіла».
Під час вагітності Оксана познайомилася з доктором Андрієм Білецьким, засновником Центру репродуктивної імунології у Києві. Він став її ангелом-хранителем, підтримуючи на кожному кроці, супроводжуючи крізь місяці тривог. «Без нього я б не впоралася», — зізнається вона з вдячністю.
Тепер, дивлячись у вічі своєму синові, Оксана не може стримати сліз. «Я хочу сказати всім жінкам, які розчарувалися й вирішили здатися: не здавайтеся! — каже вона з пал«Дивіться у майбутнє з вірою, бо моя історія — доказ того, що дива трапляються, коли їм не здаєшся».
