Дмитро вийшов з роботи, ледь не підсковзнувшись на обмерзлих східцях. Вночі йшов мокрий сніг, а зранку пронизливий вітер хльостав по обличчю. На дорогах гули машини, водії сигналили, поспішаючи додому. Раніше Дмитро сердився б через затори, але зараз вони були порятунком — повертатися додому не хотілося.
Щось зламалося в їхніх стосунках з Софією. Сім років шлюбу, які почалися ще зі студентства, ніби розчинилися у рутині. Кохання, якщо воно й було, зникло, залишивши лише звичку. Дмитро все частіше запитував себе: де те почуття, що колись їх об’єднувало? Чи взагалі воно було?
Кризи бувають у кожній родині, але в них із Софією не було дітей, заради яких варто боротися. Їхній шлюб, спокійний від самого початку, не був спалахом пристрасті. Дмитро не збожеволів від Софії, але поруч із нею було затишно.
«Ми разом чотири роки», — сказала вона одного разу в університеті. «Що далі? Хочу знати, чи є я в твоїх планах?»
Її слова прозвучали як натяк на весілля. Дмитро не думав про одруження, але відповів:
«Звичайно, є. Отримаємо дипломи, знайдемо роботу, одружимося. Чого питаєш?»
«Хочу впевненості», — тихо сказала вона.
«Не хвилюйся, усе буде: біла сукня, весілля, діти», — обійняв її Дмитро, вірячи, що так і станеться.
Софія більше не піднімала цю тему до випуску. Після диплому вони влаштувалися на роботу — вона наполігла, щоб у різні компанії. Бачилися рідше. Перед її днем народження Софія знову заговорила про весілля:
«Мама питає, коли ми одружимося».
«Навіщо поспішати?» — уникнув відповіді Дмитро.
«Ти мене не любиш?» — у її голосі зазвеніли сльози. «Навіщо тоді стільки років мені голову морочити?»
Дмитро звик до неї. Навіщо шукати іншу? У її день він подарував перстень і зробив пропозицію. Софія сіяла, її мати витирала сльози. Дома він оголосив батькам:
«Я одружуюся».
Мати нахмурилася:
«Навіщо так рано? Стали б на ноги. Чи то обставини?»
Їй не подобалася Софія — надто владна, попри зовнішню скромність.
«Ніяких обставин», — відповів Дмитро. «Ми любимо одне одного. Чотири роки разом — нащо чекати?»
«Це її ідея», — зітхнула мати. «Подумай, сину».
Але Дмитро вже вирішив.
Весілля у травні було чудовим. Софія у білій сукні здавалася втіленням весни. Діти? Вирішили почекати, спочатку купити квартиру, машину. Батьки Дмитра допомогли з першим внеском у кредит. Молодята купили двокімнатну, облаштували її. Батько подарував стару машину, а собі взяв нову. Життя складалося.
Але Софію осяяла ідея: Дмитрові пора відкривати бізнес. Вона зустріла однокурсника, який торгував електронікою і шукав партнера.
«Я будівельник, мені подобається моя робота», — заперечив Дмитро. «Конкуренція величезна, сенсу немає».
«Я думала, ти хочеш працювати на себе», — наполягала вона. «Електроніка потрібна всім. Можна обійти конкурентів».
«Я не хочу», — різко відповів він.
Софія образилася. Вони вперше серйозно посварилися, кілька днів не розмовляли. Потім помирилися, але вона знову повернулася до цієї теми, запевняючи, що бізнес швидше закриє кредит. Дмитро почав підозрювати, що мати була права: він поспішив із шлюбом. Чи любить він Софію?
На щастя, однокурсник прогорів, і тема бізнесу закрилася. Вони виплатили кредит, купили Дмитрові джип, потім невелику машину для Софії. Пора було думати про дітей. Мати Дмитра хвилювалася:
«Чому у вас немає дітей? Щось не так?»
«Усе буде», — заспокоював він, не зізнаючись, що Софія проти.
«Друзі вже з дітьми», — сказав він дружині. «Нам скоро тридцять. Є все: робота, квартира, машини. Пора».
«Які діти?» — відмахнулася вона. «Я не кину кар’єру заради декрету. Стати домогосподаркою? Ти перший розлюбиш мене».
Софія отримала підвищення, заглибившись у проекти. Діти залишилися мрією Дмитра, а вона обирала кар’єру.
Ввечері, вибравшись із затору, він увійшов у квартиру. Софія сиділа з телефоном.
«Чого так довго?» — буркнула вона.
«Затори», — коротко відповів він.
«Дзвонила Оля, кликала на Новий рік», — сказала вона. «Ти чого мовчиш?»
«Ти вже погодилася», — знизав плечима Дмитро.
«А ти проти?» — роздратовано спитала вона.
«Хотів удома залишитися. Ми віддаляємося, Соня. Давай відзначимо удвох, романтично, за свічками».
«Серйозно?» — усміхнулася вона. «Посидімо біля телевізора, потім до твоїх батьків, потім до моєї мами. Нудно. Я обіцяла Олі».
Вона втопила погляд у телефон. Дмитро спробував ще раз:
«Скажемо, що плани змінилися».
«Ні», — різко відповіла вона.
На вечірці в Олі буНа вечірці в Олі було гучно, і Дмитро помітив, як незнайомий чоловік не відводить очей від Софії.
