— О, Соломия, вітаю! До мами приїхала? — гукнула сусідка з балкона.
— Доброго дня, Наталіє Петрівно. Так, до мами.
— А ти б із нею поговорила, — зітхнула жінка. — Зовсім вона, бідна, після розлучення з глузду з’їжджає.
— Що саме? — Соломія напружилася.
— Та в мене безсоння, часто рано прокидаюся. Дивлюся якось у вікно — п’ята година ранку, а тут таксі під’їжджає, з нього твоя мати вилазить. І виглядала… ну, м’яко кажучи, не як завжди. До того ж, здається, під чаркою. Усі сусіди вже шепочуться. В її-то віці! І навіщо вона, скажи, батька твого вигнала? Так, згрішив, але хто без провини? Скільки років разом — нерозумно в її-то літа розлучатися.
— Дякую, Наталіє Петрівно, — промовила Соломія, ковтнувши. — Я поговорю з нею.
З цими словами вона поспішила додому. Її мати справді півроку тому вигнала батька, піймавши його на зраді. Соломія благала її не поспішати — мовляв, буває всяке. Але мати була непохитна. Найдивніше — вона не впала у відчай, як можна було очікувати, а навпаки, почала жити на повну. Новий гардероб, танці, бари, подруги — усе, чого раніше за нею не спостерігалося.
Соломії було важко це прийняти. Вона ось-ось виходить заміж, планує дітей. А її мати — у барі до світанку? Яка з неї бабуся? Як її знайомити із свекрухою, якщо одна в’яже плед, а друга — уночі в клубах відривається?
Коли Соломія увійшла в квартиру, мати зустріла її з чайником у руках та радісною усмішкою. Була одягнена не у випраний халат, а у стильний бежевий костюм. Манікюр, педикюр, нарощені вії — мати явно насолоджувалася життям.
— Ну що, як Олесь? — запитала вона, ставлячи чашки на стіл.
— Усе добре, — Соломія намагалася стримуватися. — А в тебе?
— Та чудово! Вчора з дівчатами до ранку в барі гуляли. Спочатку танці, потім караоке. Такий кайф!
— Наталія Петрівна вже все розповіла, — похмуро вставила Соломія. — Що ти повернулася о п’ятій ранку і була, схоже, п’яна.
Мати засміялася.
— Ну а як ти думала? У барі чай п’ють?
Соломія вже не витримала.
— Мам, тобі не здається, що ти перегинаєш?
— У чому саме?
— Ну, м’яко кажучи, тобі не двадцять. Які танці, які клуби? Ти ж… ну, ти ж маєш бути прикладом. Ти — майбутня бабуся!
— Я — жінка, яка нарешті вільна. І не збираюся жити за чужим сценарієм.
— Але ж ти стільки років прожила з батьком! Невже можна так все перекреслити?
Мати замовкла, а потім спокійно, але твердо сказала:
— Твій батько зрадив мені. Це була не помилка, а свідомий вибір. А я більше не хочу бути обслуговуючим персоналом. Я хочу жити. Для себе. Я стільки років жила для сім’ї. І тепер мені ніхто не указ.
— Але тобі ж майже п’ятдесят!
— І що? Я не зобов’язана старіти за розкладом.
Соломія відчула, що перестаралася.
— Вибач, я не хотіла тебе образити. Просто я хвилююся.
— Якщо тобі за мене соромно — не запрошуй мене на весілля. Але знай: я не буду ховати сивину під хусткою і носити мішковату сукню. Я буду танцювати, і, можливо, навіть фліртувати. Мені добре.
— Та ні, мам, я хочу, щоб ти була. Просто…
— Просто тітка Наталя не схвалить? Ну і нехай. А я нарешті живу.
Коли Соломія повернулася додому, вона розповіла все нареченому.
— Я не розумію, як до цього ставитися.
Олесь лише засміявся:
— А по-моєму, твоя мати молодець. Вона не впала у відчай, а обрала життя. Хіба злочин — бути щасливою?
На вихідних Соломія подзвонила матері.
— Мам, а давай зходимо в СПА, потім у бар із живою м—— Пішли, — відповіла мати, і в її голосі пролунало щастя, наче вона чекала цього запрошення все життя.
