— Чому ти досі не вдягнений? — Таня стояла на порозі, ледве стримуючи роздратування. — Ти забув, який сьогодні день?
— А що сьогодні? — Ілля навіть не відірвав погляду від телевізора, ліниво перемикаючи канали. — Знову кудись треба?
— Ми маємо їхати до пологового! Олена народила, ти сам чув. Перша з нашої компанії стала мамою. Ми зобов’язані її привітати!
— З чим привітати? — чоловік усміхнувся, не перестаючи клацати пультом. — З безсонними ночами? З плачем дитини? З тим, що життя більше не твоє? Сумнівний привід для святкування.
— Що ти несеш? Ти ж сам мріяв про дітей! Говорив, як хочеш, щоб по хаті бігали маленькі ніжки. Як хочеш, щоб дитячі ручки обіймали тебе за шию. Ти казав — трьох, не менше! Чи мені це приснилося?
— Так, казав. Але ж згодься, це добре звучить. Жінки таке люблять. Ось ти й розтанула, — спокійно відповів Ілля.
Таня мовчазно опустилася на диван. Весь її вираз обличчя застиг від шоку.
— Ну не хочу я дітей. Що в цьому такого? Більшість мужиків їх не хочуть. Ти не думала, що можна пожити для себе? Подорожі, хобі, вільний час… А ви відразу — діти, сім’я, пелюшки.
— Ти відвезеш мене? — її голос став холодним. Вона не змогла стримати образу — адже саме сьогодні збиралася сказати Іллі найважливішу новину свого життя.
— Без нас не впораються? Не хочу я бачити цю дурню, нишпоріння та плач. Потім підеш. Може, й передумаєш народжувати.
Не сказавши більше ні слова, Таня пішла у спальню. За п’ятнадцять хвилин вийшла в строгому, елегантному вбранні. Таксі вже викликано — і слава Богу, не доведеться слухати похмурих коментарів Іллі.
А вона була так близька до щастя… Ще зранку вона побачила ті самі дві смужки на тесті. Хотіла подарувати йому цю новину ввечері. Але тепер… тепер вже не знала, чи має він право знати.
Таня завжди прагнула стабільності. Почала працювати ще під час навчання, отримала диплом з відзнакою, і тепер мала чудову роботу, стабільний дохід, власну квартиру — подарунок батьків. Вона усе робила правильно. І була готова до дитини. Але ось лише чоловік, якого вважала батьком її майбутніх дітей, виявився лише гарним актором.
Ілля здавався їй зрілим, надійним, серйозним. Його вік, слова, погляди — все надихало впевненість. Лише сьогодні він уперше зняв маску.
— Я усе вирішила для себе, — прошепотіла вона в порожнечу машини. Таксист, мовчазний літній чоловік, повернув до неї голову, оцінювально глянув і на прощання несподівано сказав: — Вітаю.
Таня збентежилася. Подякувала й побігла до входу. Там, сяючи від щастя, стояла Олена з маленьким згортком у руках. Батькові обійми вже тримали малюка. Атмосфера була наповнена любов’ю.
— Вітаю, кохана! — Таня обняла подругу. — Як назвали?
— Данило, на честь дідуся. Хочу, щоб ти стала хрещеною.
— Із задоволенням, — Таня посміхнулася, але серце стиснулося. Усе, чого вона хотіла, було тут, перед нею, але не з нею.
— Щось трапилося? — тихо запитала Олена, коли вони трохи відійшли.
— Ілля весь цей час брехав. Він не хоче дітей. А говорив — хоче. А найголовніше — я вагітна. Сьогодні дізналася. А тепер… тепер мені доведеться вибирати.
— Таню, чоловіків багато. А от можливість стати мамою — ні. Моя сестра, наприклад, не може народити. Вона плакала від щастя й болю, коли дізналася, що я чекаю. Ти не повинна відмовлятися від своєї мрії.
— Я так і думаю. Якщо він не змінить думку — піду. Мої батьки будуть щасливі стати дідусем і бабусею.
Ілля свою думку не змінив. Говорив, що діти — це тягар, зайві витрати сил, часу й грошей. Таня не сперечалася. Усередині в неї вже все вирішилося.
Через три роки.
— О, Ілля! — колишня сусідка ледь не врізалася в нього в аеропорту. — З народженням сина!
— Ви помилилися, у мене немає дітей, — похмуро кинув чоловік.
— Як то? Я бачила Таню — з коляскою. Малюкові місяців чотири. Я ж, знаєш, рахувати вмію.
Ілля зблід. Він не знав. Або не хотів знати. А тепер… тепер було пізно.
— Де вона? Де ви її бачили?
— Не скажу. Випадкова зустріч. А ти, виходить, з тих… хто своєї дитини не визнав.
Ілля залишився стояти. Тільки зараз почав усвідомлювати, що втратив. Але коли через три роки все ж знайшов Таню, було пізно. Хлопчик називав батьком іншого. Ілля не міг змагатися. Ні в любові, ні вчинках, ні в серці.
Фінал був неминучий. Таня вибрала правильно.
