Оля здригнула від різкого окрику:
— Гей, паршивче! — Віктор заніс над цуценям важку сумку, а потім накинувся на неї: — Ти що, зовсім з’їхала з глузду? Годувати безпритульних собак моїми продуктами?
Одного весняного дня Оля раптом відчула гострий біль самотності. Вона стояла перед дзеркалом, задумливо розглядаючи своє відображення. «Як швидко летить час, — зітхнула вона. — Здається, щойно була юною, ніжна як ромашка, а тепер… що ж, скоріше, стигла айстра. Гарна, але вже з відтінком осені. Скоро зима, а там і зовсі… треба брати життя у свої руки!»
Тридцять сім років — вік, коли мудрість вже є, а краса ще не зникла. Саме час для рішучих кроків! Але де шукати ту саму любов? На роботі — суцільно жіночий колектив, випадкові знайомства на вулиці не для неї, а інтернет лише викликав недовіру.
Але кажуть же: хто шукає, той знайде.
І ось удача посміхнулася: у їхньому відділі кадрів з’явився новий співробітник — Андрій Сергійович. Високий, трохи пухкенький, з добродушною посмішкою та в суворих окулярах. Приблизно її віку. Оля відразу помітила його спокійний характер і стриману впевненість.
Конкуренція, звісно, була серйозна. Одна лише Іринка, молодший спеціаліст із кадрів, чого варта: молода, як лань, з довгими ногами, пухкими губами й віями, які, здавалося, могли підняти бурю одним помахом.
Оля спочатку впала духом. Як їй, скромній і затишній, змагатися з такою яскравою красунем? Напевно, Андрій навіть не гляне в її бік, а впаде до ніг Іринки, осліплений її молодістю та зухвалою привабливістю.
Але вона помилилася. Іринка крутилася навколо Андрія, ніби павич, демонструючи то декольте, то стрункі ноги, але він залишався незворушним:
— Ірино, у вас до мене питання? Зараз закінчу — допоможу.
І дивився при цьому суворо їй у вічі, ігноруючи всі її хитрощі.
А ось коли Оля одного разу принесла на роботу свій фірмовий яблучний пиріг, Андрій раптом оживився:
— Олю, та ви справжня чарівниця! Такий пиріг пекла моя бабуся. Прямо в дитинство повернувся!
Комплімент був дивний. Оля зовсім не прагнула нагадувати дорослому чоловікові про його бабусю. Їй потрібен був чоловік, а не хлопчик, що сумує за минулим. Але, подумавши, вирішила, що це непоганий початок. Краще такий комплімент, ніж жодного.
До того ж Оля зрозуміла: Андрій слабкий на домашню їжу. А готувати вона вміла і любила, хоч і страждала від цього — колись носила 42-й розмір, а тепер впевнено перейшла на 46-й. Тому вона почала приносити на роботу свої кулінарні шедеври: і колегам радість, і сама менше з’їсть.
Так, через пироги та борщі, Оля знайшла шлях до серця Андрія. Простий, банальний, але дієвий — через шлунок. І незабаром їхні стосунки зацвіли: квіти, компліменти, довгі розмови по душі.
— Дивно, Андрію, — якось зізналася Оля. — Я тільки почала мріяти про любов, і ось ти з’являєшся. Такий… справжній. А я, признаюся, спочатку думала, що в мене немає шансів. Особливо з цією Іринкою, яка перед тобою мало не танцювала.
— Ірина? — щиро здивувався Андрій. — Та годі, про що ти? Таких, як вона, мільйон: нарощені вії, довгі нігті, ноги завжди на показ. Думають, що всі чоловіки від них без розуму. Ні, дякую, мені таке не потрібно. Жінка має бути справжньою: доброю, затишною, господарОля усміхнулася, гладячи Вуглика й Рогалика, і зрозуміла, що нарешті знайшла справжнє щастя.
