14 листопада
Сьогодні все пішло не так, як я планував.
Після підвищення Марії в місцевому банку вона змінилася. З лагідної та розсудливої жінки перетворилась на ту, що постійно щось вимагає, прискіпується, колеться словами. Я, Олег, її чоловік, не міг зрозуміти: «Чому раптом стільки нарікань? Раніше все було гаразд». Вона докоряла мені за бездіяльність вдома — мовляв, чому на ній все: й обід, й дитина, й прибирання. А я не бачив проблеми. У звичайній трешці у Чернігові чоловікові й робити нема чого — полиці на місці, крани не капають. А варити борщ — це й зовсім не чоловіча справа. Я одного разу попросив — натякнув, а у відповідь почув: «Почисти овочі — тоді зварю». Я спалахнув: «Сама й чисти! Ти — жінка!»
Марія все частіше затримувалася в офісі, а сина з дитсадка тепер забирали останнім. Мені було шкода хлопчика, але йти самому? Раптом попросять шафу переставити чи трубу прочистити?
Здавалося, що дружина перестала мене цінувати. Я все частіше бурчав: «Навіщо тобі було це підвищення? Сиділа би тихо — і все було б, як раніше». Вона відповідала спокійно: «То повертайся у відділ розвитку, домогайся підвищення, заробляй більше — я піду назад, буду борщі варити й за сином доглядати. Але на наші дві зарплати більше не прожити. Моя мати раніше допомагала, тепер — свої потреби». Я лише злився: «Оце, ремонт їй у голові!»
Але сам я не прагнув кар’єрного зростання. Бачив, як керівник паше без вихідних, і міркував: «Дякую, не треба. Відробив — і додому». Але чим більше я чув докорів від Марії, тим сильніше росла в мені образа. Я вирішив: «Раз хоче бути начальницею, нехай відчує, що таке самотність». Я почав затримуватися на роботі, а потім закрутив роман з колегою з бухгалтерії — з Ганною. Вона була простою, не красунею, але з апетитними формами, м’яким голосом і постійними пиріжками.
У Ганни був маленький син, але мені це не заважало. У неї я почувався потрібним: теплий плед, гаряча вечеря, погляди, сповнені захвату. Ми бачились все частіше. Тим часом мати Марії забрала на себе догляд за онуком — дружина з головою пірнула у важливий проект. Я радів: «От і добре. Вона не готує, а я не голодую. Ганна й нагодує, й приголубить. Усе чесно».
Але у Ганни були свої умови. Коли я приходив без цукерок, парфумів чи грошей на «щось приємне» — вона насуплювалася. Вечеря ставала простішою, а ласка — холоднішою.
Мене це непокоїло, але я запевняв себе: «Ну і нехай. Вона не вимагає кохання — лише уваги й трохи грошей. А от коли Марія дізнається, що я йду — от тоді заспіває іншу пісню». Коли ж Ганна, навіть не кліпнувши, попросила коштів на шубу, я зрозумів: час закінчувати цей виставу.
Я увірвався додому, дочекавшись дружини з роботи, й, нахмурившись, заявив:
— Маріє, годі! Я — чоловік! Мені потрібна вечеря, порядок у домі, чисті шкарпетки! Ти повертаєшся раніше — чому не звариш юшку? Чи постирати важко?
Вона мовчки роздягнулася, поставила сумку на підлогу й втомлено спитала:
— Це все?
— Ні! — з пафосом випалив я. — Я йду! До іншої! До жінки, що мене цінує! Зібрав речі — і все! Живи сама!
— Правильно, — кивнула Марія. — Іди. Набридло жити з лінивим нВін вийшов на холодний осінній дощ, шарпаючи сумку, та зрозумів, що його чекає лише порожність.
