Доля не спитала: історія кохання, яку намагалися знищити
Оксана була на сьомому небі від щастя. Нарешті її коханий Ярко зробив пропозицію — просто, щино, без зайвого пафосу, з тією самою ніжною теплотою в голосі, від якої у дівчини перекрило дихання. Вона, звичайно, погодилась — і вже за кілька днів почалася метушня: списки гостей, примірки, обговорення меню. Все було, як у казці.
— Оксанко, гадаю, тобі пора познайомитись з моїми батьками, — одного разу сказав Ярко. — Мати запрошує нас на вечерю в субботу.
— Давно час, — усміхнулася Оксана і поцілувала його в щоку.
У суботу під вечір вони приїхали до батьків Ярка. Оксана з хвилюванням відчинила двері дому — і застигла на місці. У кріслі сидів батько Ярка — чоловік з суворим поглядом і втомленими руками. Він підвів очі й… його обличчя різко змінилося. Оксана відчула, ніби земля під нею розступилася.
Ця людина — був ворогом її родини.
Коли Оксані було всього одинадцять, трагдія розбила її дитинство. Батьки її найкращого друга Дмитра загинули в аварії, повертаючись на мотоциклі з міста. То був жахливий день. Мати Оксани — Ганна — плакала на ґанку, а батько, Борис, лише мовчки стискував губи. Він завжди недолюблював батька Дмитра — Володимирa, свого колишнього суперника ще зі шкілних часів. Колись вони обоє були закохані в одну дівчину — Марію. Вона обрала іншого, а Борис запам’ятав це на все життя.
Після смерті батьків Дмитро деякий час жив у них, але Борис був незадоволений. Він навіть відвідав інтернат і наполіг, щоб хлопця забрали. Тоді він сказав Ганні:
— Я не хочу, щоб моя донька товаришувала з сином цієї людини.
Він навіть заборонив хлопцю дзвонити Оксані. А через місяць родина переїхала в інше місто.
Зв’язок обірвався.
Митнуло чотирнадцять років. Оксана закінчила університет, власортувалась у велику торгову компанію. Колектив був молодим, але холодним. Дівчину зустріли без особливого ентузіазму — хтось заздрив її красі, хтось вважав, що вона не втримається. Перший робочий день здався вікністю.
На четвертий день, йдучи до кабінету з документами, вона зіткнулася в коридорі з молодим чоловіком. Їх папери розсипались, вони одночасно нахилились — і Оксана завмерла. Серце вдарило об ребра.
— Дмитре?! — видихнула вона.
Він підвів очі. І впізнав її відразу.
— Оксанко… Господи, невже це ти?
Вони обнялись прямо в коридорі, не помічаючи здивованих поглядів колег.
Після роботи Дмитро чекав її біля входу. Вони пішли в кав’ярню й говорили годинами. Він розповів, що його усиновили, що працює в тій самій компанії. Оксана запросила його до себе додому — познайомити з батьками. Мати була рада, але батько… Борис навіть не намагався приховати холод. Він різко спитав:
— Ким ти, кажеш, працюєш?
— Кур’єром, — відповів Дмитро, не кліпнувши оком. Хоча Оксана знала, що він скромничує.
Незабаром вони почали зустрічатися. Були щасливі. Оксана сяяла, Дмитро піклувався. Вони знову стали одним цілим. І одного разу він взяв її за руку і сказав:
— Вих— Виходь за мене, Оксанко.
