Ось історія, перероблена під українські реалії.
Володимир Петрович із дружиною Оленою вирушили до Львова навідати доньку. Вже під під’їздом будинку, де мешкала їхня Соломія, Володимир помітив, як сильно хвилюється дружина.
— Олю, щось не так? — запитав він, пильно дивлячись на неї.
— Та ні, просто Соломію давно не бачили, ось і накрило, — спробувала посміхнутися Олена, але голос їй тремтів.
Вони піднялися до квартири. Володимир рішуче натиснув дзвінок. Двері не відчиняли.
— Дивно, невже нема вдома? — пробурмотів він, глянувши на дружину, і знову натиснув кнопку.
Замок клацнув, двері повільно відчинилися, і Володимир завмер, вражений побаченим.
***
Батько стояв, червоний від гніву, обличчя палало. Олена схопила його за руку, благаючи:
— Водю, заспокойся, прошу! Ти ж знаєш, що з тиском не жартують! Давай просто поговоримо із Соломією!
Але Володимир різко вирвав руку, його голос став низьким, загрозливим. Соломія, стоячи у дверях, відчула, як по спині пробіг холодок — батько ніколи так на неї не дивився.
— Пусти, Олю! Годі мене тримати! Краще б раніше доньку стерегла, а не мене!
— Водю, коханий, ну будь ласка! — Олена переводила погляд із чоловіка на доньку, не знаючи, як заспокоїти ситуацію.
Півроку тому Володимир переніс гіпертонічний криз, лікарі суворо заборонили йому хвилюватися. Але вчора він раптом заявив:
— Збирайся, Олю. Місця собі не знаходжу. Три місяці одні відмовки, а сама до нас не їде. Не просто так це. Ти ж мати, чого мовчиш?
Олена й справді мовчала. Не тому, що не знала, а тому, що знала надто багато. Разом із Соломією вони приховували правду від Володимира, сподіваючись уладнати все. Думали, потім зізнаються, він образиться, але все вже буде добре. А тепер — що казати, що робити?
— Вона просто втомилася, навчається, підробляє, обіцяла скоро приїхати, ти ж її знаєш, — лепетала Олена, але Володимир уже надягав пальто.
Він схопив гаманець, ключі, телефон, забрав у дружини мобільний:
— І не смій її попереджати! Я батько чи хто? Бачив, як вона влітку перед дзеркалом крутилася, то в бік стане, то волосся розпустить. А про кого — мовчить! Значить, щось не так. Їдемо до неї!
У дорозі Олена намагалася щось пояснити в електричці, але махнула рукою:
— Ти поспішаєш, Соломія сама хотіла все розповісти, коли все владнається. Не хотіла тебе хвилювати через тиск.
— Олю, годі про тиск! Я батько, хочу знати, що з моєю донькою! У мене погане передчуття! — відрізав Володимир.
— Гаразд, дзвони у двері, — зітхнула Олена, стискаючи його руку.
Двері відчинилися не відразу. Соломія, схоже, подивилася у вічко і вагалася. Але все ж відчинила — не залишати ж батьків за порогом.
— Я так і знав! Соломіє, хто він? Від кого дитина? Чому ти від нас приховала? — голос Володимира тремтів від болю та гніву.
Він вийшов на сходи й опустився на східці, схопившись за серце.
— Тату, навіщо ти там сів? Тату, повернись! — Соломія з помітним животиком виглядала збентеженою та безпорадною.
Його дівчинка, його гордість, поїхала вчитися, вступила на бюджет, а тепер… Що тепер? Володимир проковтнув ком у горлі. Окрім нього, нема кому її захистити. Треба знайти того хлопця, поговорити, зробити хоча б щось!
— Тату, я хотіла пізніше розповісти, коли все налагодиться. А тепер… Він потрапив у аварію, лежить у лікарні! — Соломія розридалася, як дитина.
Володимир підвівся, відпорохнув штани й раптом заспокоївся. Ну й що, дитина? Головне — усі живі. Виховають, впораються, не таке переживали!
Соломія народилася в них із Оленою пізно, коли вже не сподівалися. У перший клас пішла найменшою, але такою серйозною — не бешкетувала, читала на перервах, вчилася на відмінно. Вступила до університету, підробляла, знімала квартиру з подругами. Влітку ті приїжджали до них у село — усе було нормально…
— Олю, ти знала? Знала й мовчала? — запитав він дружину, одразу пожалкувавши про різкість.
Олена опустила очі:
— Водю, ти ж хворів, нам казали тебе берегти…
— Гаразд, зрозумів. Ходімо в квартиру, Соломіє, розказуй усе по порядку.
Донька розповіла, як познайомилася з Максимом. Він працював у тій самій компанії, де вона підробляла. Допомагав їй, потім почали зустрічатися. Максим сказав, що хоче, щоб вона завжди була поруч, стала його дружиною. Але зізнався: був одружений. Побралися одразу після школи — їхні матері, подруги, наполягали. Розійшлися, коли Юлія, його колишня, закохалася в іншого, але затягнули з формальностями. А потім Юлія заявила, що вагітна і хоче все повернути. Той хлопець її кинув, і вона вирішила залишитися з Максимом.
— І ти йому віриш? Що дитина не його? — суворо запитав Володимир.
— ТакМаксим виправдав довіру Соломії, і незабаром вони разом зустрічали свою маленьку щасливу родину.
