«Ну як він може не помічати мене?!» — сердилася Світлана, вивчаючи своє відбиття у дзеркалі та підфарбовуючи губи. «Нічого, скоро корпоратив, ось там я його точно приваблю!» Ця історія про те, як моя подруга Світлана намагалася привернути увагу колеги й що з цього вийшло.
Світлана та її впевненість
Світлана — моя подруга ще з університету. Їй 32, вона яскрава, доглянута, завжди в центрі уваги. Чоловіки озираються на неї, а вона вміє користуватися своєю харизмою. На роботі, у нашій невеликій IT-компанії, Світлана — справжня зірка. Працює у відділі маркетингу, завжди одягнена зі смаком, а її жарти на планерках смішать навіть найсуворішого боса.
Але нещодавно з’явився новий співробітник, Дмитро, і став для Світлани справжньою загадкою. Високий, симпатичний, з гарними манерами — одним словом, ідеальний об’єкт для її уваги. Та ось біда: Дмитро, здавалося, взагалі не помічав її спроб фліртувати. Світлана розповідала, як запросила його на каву, а він ввічливо відмовився, посилаючись на зайнятість. Потім вона «випадково» опинилася з ним у ліфті й намагалася завести розмову, але він лише посміхнувся й вийшов.
«Я для нього занадто ідеальна?»
Після чергової невдалої спроби Світлана зайшла до мене в кабінет і почала обурюватися: «Ну що, він іншої орієнтації, чи що? Як можна мене не помічати?» Вона стояла перед дзеркалом, поправляла волосся й підфарбовувала губи, ніби готувалася до нового «наступу». Я засміялася: «Світлана, можливо, він просто сором’язливий? Чи в нього є дівчина?» Але вона була непохитна: «Ні, Ірочко, тут щось не так. Я ж бачу, як він спілкується з іншими, а на мене — нуль реакції!»
Вона вирішила, що корпоратив, що мав відбутися через тиждень, стане її «вирішальним моментом». Світлана купила нову сукню, записалася до стиліста й навіть продумала, як «випадково» опинитися поруч із Дмитром за столом. «Ось там він точно не встоїть», — заявила вона з упевненістю.
Корпоратив і несподіваний поворот
Настав день корпоративу. Світлана була неймовірна: червона сукня, досконалий макіяж, сяюча посмішка. Вона справді притягувала погляди колег, але Дмитро, як на зло, тримався осторонь. Він танцював з іншими дівчатами, жартував з хлопцями, але до Світлани так і не підійшов. Я бачила, як вона почала хвилюватися, але продовжувала посміхатися.
У якийсь момент я помітила, що Дмитро вийшов на балкон із нашим колегою Олегом. Вони довго про щось розмовляли, сміялися, а потім я побачила, як Дмитро поклав руку Олегу на плече. Світлана теж це помітила й зблідла. «Ірочка, ти бачила? — прошепотіла вона. — Це що, справді так?» Я знизала плечима: «Можливо, вони просто друзі?» Але Світлана вже все для себе вирішила.
Що в підсумку?
Після корпоративу Світлана трохи заспокоїлася, але все ж була розчарована. Вона зізналася, що їй не так прикро, як незручно: «Я так старалася, а він, схоже, взагалі не цікавиться жінками». Пізніше ми дізналися від колег, що Дмитро справді у стосунках, і його партнер — чоловік. Світлана спочатку злилася на себе за те, що «не розгледіла», але потім засміялася: «Ну, хоча б зрозуміло, чому я йому не сподобалася! А я вже думала, що зі мною щось не так».
Тепер Світлана жартує, що цей випадок навчив її не бути надто самовпевненою. Вона досі фліртує з колегами, але вже не так наполегливо. А з Дмитром вони, до речі, подружилися — він виявився чудовим хлопцем, просто з іншими уподобаннями.
Якщо у вас були схожі історії, розкажіть, як ви їх переживали? Як не приймати відмови близько до серця? Або, може, у вас є порада, як Світлані швидше переключатися на нові «цілі»? Діліться, нам цікаво!
