Розбиті серця та таємний приворіт
Соломія повернулася додому з батьківських зборів у невеликому містечку під Києвом. Щойно переступивши поріг, вона пішла до кімнати сина й почала розмову.
— Мамо, годі вже, набридли твої нотації! — не витримав Данило.
— Що значить «году»? Я тільки почала! Ганна Миколаївна дуже незадоволена тобою, — Соломія глянула на сина з докором.
— Роблю, що хочу! Як тато! Тепер зрозуміло, чому в нього інша жінка — мабуть, ти його допекла, як і мене! — випалив Данило.
— Яка інша жінка? Про що ти? — Соломія завмерла, голос задрижав від здивування.
Соломія йшла зі школи, де вчителька знову скаржилася на Данила: уроки не виконує, на заняттях не слухає, грубить. Що сталося з хлопчиком? Він став розсіяним, замкнутим, нічим не ділиться. Треба поговорити з чоловіком, нехай батько розбереться.
Раптом вона помітила машину чоловіка, припарковану біля тротуару. Невже приїхав за нею? Який молодець! Вона прискорила крок, але різко зупинилася. Із авто вийшов її чоловік, Богдан, з букетом квітів, але пішов не до неї, а до незнайомки. Та обійняла його, забрала квіти, і вони поїхали.
Соломія стояла, наче приголомшена. Хто ця жінка? Висока, з довгим рудим волоссям, у облягаючій сукні — повна протилежність їй, невисокій, з коротким темним волоссям. Богдан казав, що затримається на роботі, мовляв, новий проект обговорюють з колегами. Невже та жінка — його колега? За п’ятнадцять років шлюбу Соломія ніколи не сумнівалася у його вірності.
Вони одружилися з кохання після університету. Батьки Богдана, заможні люди, подарували їм квартиру в центрі Києва. Свекор зі свекрухою обожнювали Соломію, а в їхній доньці, яка народилася пізніше, души не чаяли. Богдан очолив родинну справу, коли батько пішов у відставку через здоров’я. Спочатку було важко, але він впорався, підлеглі його поважали. Зарплати вистачало на все: купили дачу за містом, їздили туди з друзями й батьками, відпочивали за кордоном. Богдан пропонував Соломії кинути роботу медсестри й присвятити себе родині, але вона любила свою справу, допомагати людям було її покликанням.
І що тепер? Якщо в нього інша, значить, він розлюбив. Скоро піде до неї… Сльози обпекли щоки. Як боляче, як несправедливо! Чого йому не вистачало? Вони були не просто подружжям, а справжніми друзями, ділилися всім, а в їхніх стосунках не було проблем. Як він міг так зрадити? Богдан ніколи не дивився на інших, хоч і був гарним чоловіком.
Вдома Соломія заговорила з сином.
— Мамо, году, набридли твої лекції! — буркнув Данило.
— Що значить «году»? Ганна Миколаївна скаржиться, що ти зовсім розгубився!
— Роблю, що хочу, як тато! Тепер зрозуміло, чому в нього інша жінка — ти його допекла, як і мене!
— Яка жінка? Про що ти? — голос Соломії зірвався.
— Я бачив тата в кафе з якоюсь красунею. Проходив повз, він мене не помітив. Що скажеш?
Соломія впала на диван, схопившись за голову. Сльози котилися беззупинно.
— Мамо, ну не плач… — Данило, завжди турботливий, розгубився.
— Ось так, сину… Жили, кохали одне одного, а він іншу завів…
— Мамо, буває. Я теж тата люблю, але якщо він так з тобою поводиться, нехай іде. Ми проживемо. Мені вже тринадцять, я не маленький… Але мені сумно, боляче. Батько підло вчинив.
Данило подав матері хусточку. Соломія витерла сльози й обняла сина.
— Я поговорю з ним. Нехай скаже все відверто.
За кілька годин Богдан повернувся додому. Вигляд у нього був стомлений.
— Соломіє, я поїв із колегами, тепер у душ і спати. Втомився.
— Богдане, я бачила тебе… Ти дарував їй квіти, потім поїхали. Я йшла зі школи…
Богдан завмер, обличчя його зблідло.
— Бачила? Так… У мене стосунки з новою помічницею, Маріанною. Не знаю, як так вийшло.
— І що далі? Підеш з сім’ї?
— Соломіє, я не хочу йти… Але до неї тягне, як магнітом. Я тебе люблю, але це наче навіювання. Вона сама проявила ініціативу, запросила до себе допомогти з документами. Познайомила з матір’ю, повечеряли. Потім ще запрошувала, відмовити було ніяково. І… я закохався. Бачилися на нашій дачі. Пробач…
— На нашій дачі? В нашому домі?! Богдане, як ти міг! — Соломія задихалася від болю.
— Пробач. Нам краще розлучитися. Не можу жити, ніби нічого не було. Сина не кину, допомагатиму. Квартиру залишу вам, заберу машину й дачу.
— Вже все вирішив… Вона молода, пограється й кине тебе. Думати треба головою!
Наступного дня Богдан зібрав речі й поїхав, поки Соломії й Данила не було вдома. Синові він залишив листа, намагаючись пояснити свій вчинок. Соломія дивилася на порожні полиці в шафі, а серце розривалося відРозлучення? Нехай сам подає, якщо хоче, а вона з сином далі будуть йти дорогою віри і з часом знайдуть щастя, на яке заслуговують.
