**Таємниця, яка розпала сім’ю**
У Василя тяжко захворіла сестра, яку він усе життя вважав матір’ю.
— Василю, мені залишилося недовго, — прошепотіла жінка, її голос тремтів від слабкості. — Пообіцяй, що не розповіси ні брату Борису, ні сестрі Олені ту тайну, яку я тобі відкрию. І зробиш усе, щоб зберегти мир у родині після мого відходу…
— Обіцяю, — твердо відповів Василь, стискаючи її холодну руку. Він любив її, хоча вона завжди більше піклувалася про Бориса й Олену.
— Василю… ми з тобою не мати й син… — тихо сказала вона.
Василь занімів, серце стиснулося від жаху. Що вона має на увазі?
— Борисе, треба продати батьківський дім у цій глушині під Черніговом, — наполягала Олена. — Кому потрібна ця стара халупа? Нехай стоїть пусткою? Краще продати, поділимо гроші!
— Олено, дім не вимагає витрат. Життя непередбачуване, раптом знадобиться? У тебе, в мене, у Василя буде куди повернутися, якщо що, — заперечував Борис.
— Не вимагає? А комуналку хто платить за цей «палац» з видом на покинуте поле? — Олена скривила губи в своїй звичній зневажливій посмішці. — Чекати, поки ми постаріємо? Я хочу жити зараз!
Олена працювала економісткою у місцевій фірмі. Її чоловік, Андрій, був водієм. Вона вважала, що зробила йому послугу, вийшовши за нього. Свекруха ж мріяла, щоб син покинув цю «гультяйку, що бігає по ресторанах з подругами, а то й гірше». Життя Олени було сповнене сварень із свекрухою та спроб змусити чоловіка здобути освіту й «стати гідним». Андрій відмахувався, вважаючи це дитячими витівками, і не здогадувався, що дружина вже шукає когось «перспективнішого». Він думав, що мати просто ревнує, і пишався собою, не припускаючи, що Олена може мріяти про іншого. Кохання до неї згасло, але вона вносила в його життя хоча якусь іскорку.
Борис же вважав себе найуспішнішим із трьох. Він працював у міській раді, швидко просувався по службі й переїхав до Чернігова, де отримав службове житло. Жив із дружиною Наталею та двома дітьми — дванадцятирічним Олексієм і шестирічною Марічкою. Зарплата була невеликою, розкошувати не виходило. Наталя намагалася відкрити ательє, але спроба провалилася, і вона змирилася, що краще «триматися за синицю в руках». Борис знав, що в Василя й Олени дітей не було, і таємно сподівався, що батьківський дім дістанеться його дітям. Він не ділився цими думками, але вони гріли його.
У Бориса була ще одна родина — коханка Катерина та двоє синів від неї. Він жив із нею майже стільки ж, скільки й із Наталею. Колись він обирав між ними, але після того, як Наталя завагітніла першою, оформив із нею шлюб. Наталя здогадувалася про Катерину, але мовчала — йти їй було нікуди, своєї оселі не було. Борис користувався цим, граючи роль ідеального сім’янина.
— Василю, привіт, це Олена. Я говорила з Борисом, він не хоче продавати своє. Підтримай мене! — Олена сягнула брата, який був у черговій відрядці.
— Олено, ти ж знаєш, мені гроші не потрібні. Вирішуй із Борисом, я прийму будь-яку вашу думку, — різко відповів Василь.
— Ти завжди уникаєш родинних справ! — спалахнула вона. — Я хочу розлучитися з Андрієм, почати нове життя. Мені потрібні гроші на житло. Чоловіки не побіжуть за тридцятип’ятирічною без власної оселі! А в Андрія житло — єдина перевага.
— Знаю твої плани, але не підтримую. Боюсь, без Андрія ти зовсім загубишся. Пам’ятаєш, як я тебе витягував з халеп? — нагадав Василь.
У Василя, старшого, справи йшли добре. Він хотів підтримати Бориса й залишити дім, але розмова із сестрою все змінила.
— Борисе, Олена хоче продати свою частину. У тебе з грошима гаразд. Давай я подарю тобі свою частину, а ти викупиш у Олени її? Дім буде твій, усі задоволені, — запропонував він.
— Ти за кого мене тримаєш? — огризнувся Борис. — Олена вимагатиме повну вартість! Якщо вже зовсім притисне, куплю за копійки. А твою частину даруй, не відмовлюся. Ти ж у нас багатій!
Різниця у п’ять років не заважала Борису заздрити Василю. Він злився на його успіхи, плів дрібні пастки. Олена теж дратувала його, але вони тримали крихкий нейтралітет. Василь же виводив їх із себе своєю врівноваженістю. Олена прикривала неприязнь лестощами, а Борис відверто хамив.
Василь згадував слова сестри, яку вважав матір’ю:
— Василю, мені недовго. Пообіцяй, що не розповіси Борису й Олені таємницю, яку я відкрию, і збережеш мир у родині.
Вона була слабка, виснажена хворобою та горем після смерті чоловіка, якого любила більш за життя. Серце підвело його рік тому. Василь, хВасиль глянув на старе фото, де вони всі були разом, і зрозумів, що тепер його дорога — самота, але вона буде чеснішою за ці роки брехні.
