**МАРІЙКА: ІСТОРІЯ НЕПРИЙНЯТОЇ НЕВІСТКИ**
Коли Андрій привів до дому свою дівчину Марійку, у хаті стало тихо, наче перед грозою. Батько, Іван Михайлович, мовчки сидів у кутку, ні слова ні за, ні проти. Здавалося, його думка тут нікого не хвилювала. А от мати, Галя Семенівна, навпаки — не пропускала жодної нагоди засипати Марійку запитаннями. Дивилася на неї з підозрою, ніби намагалася розгледіти обман чи щось «не те».
Марійка їй відразу не сподобалася. Невисока, непоказна, одягнена просто — наче школярка. А де ж лак, макіяж, модна сукня? Ні, не таку вона бачила для сина. Ось у сусідів донька Тетянка — вродлива, батько директор заводу, мати — головний бухгалтер. І Тетяна за Андрійком давно залицялася. Ось кого треба брати, а не цю… непримітну дівчину.
Але Андрій був непохитний. Він любив Марійку божевільно. Коли мати відвела його в бік і почала умовляти зважити на Тетяну, він різко обірвав:
— Я Марійку кохаю. Ми вже подали заяву. Годі, мамо.
Весілля святкували тихо, без розкошів — так хотіла Марійка. Казала, краще гроші на життя залишити. Андрієва мати лютилася, вважала це ганьбою. Але син і тут підтримав дружину.
Молоді жили з батьками. Галя Семенівна постійно докоряла невістці: то страва не смачна, то за чоловіком не доглядає, то прибирає абияк. Андрій довго мовчав, але одного разу сказав рішуче:
— Переїжджаємо.
Зняли квартиру. Грошей не вистачало, було важко, але він працював не покладаючи рук. Потім взагалі задумав збудувати свій дім. А тут ще й Марійка пішла вчитися на вчительку — підтримки було мало. Все трималося на його наполегливості.
Марійка вчилася старанно, закінчила з червоним дипломом. Радісна, побігла до свекрухи — думала, може, тепер та побачить її старання. Але Галя Семенівна лише буркнула:
— Занапастила ти мого сина. Не таку ти дружину вибрав, Андрію. З Тетяною тобі легше було б.
Марійка пішла зі сльозами. Андрійкові не нарікала. У її житті й так було багато болю. Батько покинув їх, коли мати запила. А мати, хоч і любила, у запіях ставала жахливою. Марійка голодувала, ховалася від гостей-пияків. І лише кохання Андрія врятувало її.
Вони облаштували дім, народилися діти. Спочатку вона працювала вчителькою, потім стала завучем. Народилися два сини — Богдан і Олесь. Свекруха онуків обожнювала. Нянчилася із задоволенням, але до Марійки ставилася так само холодно. Спілкувалися лише на рівні «привіт» — «бувай».
Сини виросли, вступили до льотного училища в іншому місті. Спочатку один, потім інший. Дім спустів. Іван Михайлович помА коли маленька Анечка підбігла до бабусі з квіткою в руках, Галя Семенівна почула, як щось тепле розлилося у грудях — ніби змерзле серце нарешті відтаяло.
