Мій чоловік родом з іншого міста. Колись його відправили до нас на строкову службу. Після армії він не повернувся додому, а залишився тут. Тоді він зустрів дівчину під час служби, і вони почали жити разом.
Але в них не склалося — розійшлися. Андрій зняв квартиру і продовжив працювати. Додому його кликали — там були мати, два брати й сестра, всі старші, але він не поїхав.
Ми з Андрієм познайомилися сім років тому. У мене — літня мама, я — пізня дитина. І кинути її я не могла за жодних обставин. Андрій з цим погодився і переїхав до нас. У реєстрації мама йому відмовила, тому він жив з іншим пропискою.
Окрім мами, у мене є донька від першого шлюбу — Олеся, або Леся, як ми її називаємо. Їй зараз дев’ять.
Через рік спільного життя ми розписалися, без весілля — грошей не було, да й дорогих гулянь ми не хотіли.
Поки Андрій сидів вдома (у нього були проблеми зі здоров’ям), він зробив ремонт у маминій квартирі. Ми з мамою — вона з пенсії, я з зарплати — давали йому гроші на матеріали, а він все робив сам: переклеював шпалери, міняв міжкімнатні двері, перекладав плитку на кухні та в санвузлі. Ще поставили натяжну стелю, але це вже робили спеціалісти.
Мама з Андрієм ладили, сварок у них не було. Він жив в одній кімнаті, мама — з онукою по вечорах і вихідних. Я працювала за графіком два через два, але брала понаднормові, щоб прогодувати сім’ю.
Окрім зарплати, у мене були ще аліменти. Але ці гроші йшли тільки на доньку — одяг, освіту, додаткові заняття. Частину я відкладала на її майбутнє — на навчання чи невелике житло. Колишній чоловік не жадібний, тому до її повноліття має накопичитися.
Андрій майже не спілкувався з Лесею. Я не перекладала свою дитину на нового чоловіка, адже у неї є батько, який проводить з нею час. Тому я не наполягала на їхньому зближенні.
Спільних дітей ми не мали — я не хотіла.
А місяць тому трапилася ситуація. Андрій (він влаштувався на роботу півроку тому) звечора кудись зібрався. На запитання “Куди?” відповів:
— Сестра з племінником приїжджають, треба зустріти.
Я подумала, що вони зупиняться у знайомих чи в готелі. Не могла уявити, що він приведе їх до нас. Але він привів.
За ним у квартиру увійшли світловолоса жінка років сорока з хлопцем 18–19 років і сказала:
— Я — Мар’яна, а це — Богдан, мій син.
Андрій, ніби нічого не сталося, запросив їх увійти та пішов до машини за валізами.
Я посадила гостей пити чай і покликала чоловіка поговорити.
— Мар’яну кинув чоловік. Їй ніде жити, тому я запросив їх до нас. — Андрій поставив мене перед фактом.
— Чому ти не запитав моєї думки? Це — мамина квартира, і з нею теж треба було порадитися. Та й де вони житимуть?
У нього все було просто. У мами трикімнатна: в одній — вона, в іншій — ми з ним, у третій — Леся. Тобто, я маю переїхати до мами з донькою. У кімнату Лесі поселять Богдана, а Мар’яна житиме з Андрієм.
Ми посварилися. Чому Богдан не може жити з матір’ю в одній кімнаті? Але Андрій стояв на своєму.
Мама не зраділа гостям. Вона ясно дала зрозуміти, що вони тут — максимум на пару днів. Ще й додала:
— Треба було запитати, чи я вже тут не господиня?
Андрій розлютився:
— Я з вашого занедбаного гнізда цукерку зробив! Будете вигавитися — піду до суду, щоб мені частину виділили!
Маму це шокувало, у неї навіть тиск підскочив. Я почала сперечатися, але він наполягав, погрожуючи рознести ремонт — відбити плитку, здерти шпалери.
Ми з мамою та Лесею ночували разом. Богдан спав у кімнаті доньки, а Андрій — із «сестрою», як і хотів.
Вранці, поки він спав, я знайшла у соцмережах справжню сестру Андрія. Марися — 35-річна брюнетка, мама 14-річного Богдана. Її сторінка була наповнена фото з чоловіком та статусами «Люблю свого чоловіка», «Щаслива сім’я» тощо.
Все стало зрозуміло — це не сестра, а коханка.
Я зібралася. Відправила доньку до школи, наказавши після уроків чекати в подруги. Потім ми з мамою поїхали до юриста. Консультація нас заспокоїла — чинний ремонт не дає права на частину квартири.
Після цього — поліція. Але там лише посунули плечима: «Якщо буде погром, тоді приходьте».
Я подала заяву про розлучення і обдзвонила знайомих чоловіків — кілька погодилися допомогти виставити Андрія.
Додому я прийшла спокійна. «Мар’яна» і «Богдан» виявилися Любою та 17-річним хлопцем, який не вчився і не працював. Я почала задавати їм незручні питання про минуле, спостерігаючи, як вони плутаються.
Вечірнього «концерту» я не забуду ніколи. Як знайомі виставили Андрія, як я вигнала Любу. Хлопчика попросили вийти чемно.
На прощання Андрій зізнався — цеНа прощання Андрій зізнався — це дійсно була його коханка, і він сподівався, що я змирюся з ситуацією, але тепер усвідомив, наскільки сильно всеНа прощання Андрій зізнався — це дійсно була його коханка, але він раптом розплакався, промовивши: «Пробач, я просто заблукав».
