СЕРЦЕ ЗНОВУ Б’ЄТЬСЯ
Соломія народила свою Марійку невідомо від кого. Так би мовити, «послизнулась» до шлюбу.
Так, за Соломією активно залицявся один парубок. До вінця, правда, не запрошував. Зате був блискучо гарний і ввічливий.
Соломія брала кавалера під руку і з гордо піднятою головою вела його повз бабусь-«сонечок», що сиділи біля під’їзду. Ці пенсіонерки завжди (наче соняшники за сонцем) повертали голови вслід усім, хто проходив повз.
Парубок ніде не працював. Волів літати по життю, як метелик. Соломія його годувала-поїла, спати поряд клала. Готова була стелитись барвистим килимом на його шляху.
Але одного разу кавалер заявив, що йому страшно нудно з Соломією, що вона недостатньо цінує його, як жінка. І взагалі, Соломія могла б його хоча б раз на море вивезти, якщо любить…
Соломія проплакала тиждень. Потім порвала фото «недолюбленого» і спалила. Цілий місяць дівчина страждала на самоті. А потім вона познайомилась з Богданом.
…Якось ранком Соломія спізнювалась на роботу. Вона стояла і нервувала на автобусній зупинці. І раптом біля неї зупинилось таксі. Водій розчинив двері і запропонував підвезти дівчину. Соломія, не вагаючись, стрибнула в машину.
Дорогою водій заговорив. Соломія одразу оцінила чоловіка. Він був середніх літ, доглянутий, поголений, підстрижений, випрасуваний. А ще Соломію підкупила галантність таксиста. Весь його вигляд «видавав» турботливу жіночу руку. Дівчина вирішила, що це рука мами.
Богдан (так представився новий знайомий) був повною протилежністю першого варіанту. Соломія без вагань залишила йому свій номер телефону. Їй хотілось продовжити знайомство. Це був єдиний раз, коли дівчина проїхалась у таксі безкоштовно.
…Молоді люди почали зустрічатись. Богдан сипав Соломії квітами, дарував подарунки, ніжно кохав.
Якось навесні вони гуляли лісом. На душі було радісно і легко. Соломія почала збирати проліски. Богдан, бачачи захоплення дівчини, теж приєднався. «Урожай» зібрали. Соломія зі своїм букетиком сіла в авто.
Богдан сів за кермо, а свій великий пучок пролісків акуратно поклав на заднє сидіння. Соломії одразу спало на думку: «Дружині.» Запитати не наважилась. А раптом він одружений? А вона за півроку вже звикла до чемного Богдана. І Соломія обрала солодкий самообман. Промовчала…
Але незабаром до Соломії додому прийшла дружина Богдана. Вона привела з собою двох маленьких діточок і сказала:
– Ось, голубко, виховуйте їх! Вони дуже люблять тата!
Соломія, остовпіла, лише вимовила:
– Вибачте, я не знала, що Богдан одружений. Вашу сім’ю руйнувати не збираюсь. Під чужим порогом гнізда вити не буду.
Того ж вечора Соломія відправила «женатого» геть.
…Наступним коханим виявився Зураб.
Він був грузином. Їхній роман із Соломією був швидкоплинним. Цей чоловік ураганом увірвався в її життя і вихром із нього зник.
Соломія з Зурабом познайомилась на дні народження подруги. Він одразу взяв в оборону милу та спокійну дівчину. Вона не чинила опору і піддалась натиску харизматичного чоловіка.
Зураб підкорив Соломію широтою душі, щирістю, оптимізмом. З ним їй було неколи сумувати. У Зураба завжди були готові безкінечні заходи. Здавалось, у нього ніколи не було проблем. Соломія готова була бігти за ним на край світу. Але, на жаль…
Рік Зураб носив на руках свою Соломію. А потім поїхав до Грузії. Не прижився в Україні. То клімат не підійшов, то хвора мати покликала…
Соломія почувалася покинутою і нікому не потрібною. Вирішила, що з неї досить страждань. «Житиму сама. Зате без сліз».
І ось, коли Соломія змирилась із долею самотньої жінки, виявилось, що під її серцем — нове життя. Дівчина, почувши цю новину, остовпіла! По-перше, хто буде батьком дитини? По-друге, як жити далі? По-третє, як не збожеволіти від усього цього?
…Народилась дівчинка. Соломія назвала доньку Олесенькою. Олеся стала сенсом її життя. Дівчинка була схожа на Зураба. Такі ж кучері, чорні очі й ваблива посмішка. І ця обставина чомусь радувала Соломію. Можливо, тому що вона любила його, як нікого. Дивлячись на Олесю, вона згадувала веселі й безтурботні дні, проведені з Зурабом.
Звісно, інколи хотілося вити з безвиході, ізСоломія глянула на онуків, потім на небо, де сяяло тепле осіннє сонце, і раптом зрозуміла — її серце знову б’ється, а життя, попри всі біди, все ж прекрасне.
