Ранок мав стати новим початком. Максим сидів у кріслі, спустивши погляд на підлогу. Голова гула від сварки, а в грудях палало полум’я гніву. Він відчував себе втраченим і пригніченим. Повернувшись додому пізно, виснажений після важкого дня в офісі, він мріяв лише про відпочинок. Усі думки були зайняті звітами, термінами та постійним стрессом. Побачивши хатинку, що нагадувала бойовище, він не витримав.
— Соломіє, ну хіба складно прибрати за собою?! — вибухнув він, не втримавшись.
Його голос лунав кімнатою, і Максим одразу відчув, як повітря між ними стало важким. Соломія відповіла холодно, майже байдуже, але він помітив, як сльози нависли у її очах. Хотів сказати щось ніжне, але слова застрягли в горлі. Замість цього він продовжував кричати, виливаючи накопичене роздратування.
Соломія сиділа на краю ліжка, її очі палали від сліз, а серце калатало так, ніби намагалося вирватись. Ще вчора вона була щаслива, але зараз усе змінилося. Чергова сварка, яка, здавалося, перекреслювала всі її надії.
— Чому? — шепотіла вона, відчуваючи, як голова крутиться від емоцій. — Чому чоловіки вважають, що ми їм щось винні?
Кожен день Соломія стикалася з одним і тим же: Максим очікував, що вона буде доглядати за ним, ніби за дитиною. А коли вона намагалася пояснити, що теж втомлюється і хоче уваги, його реакція була передбачуваною: крик, звинувачення, образливі слова.
Її погляд впав на купу брудної білизни, яку вона збиралася постирати зранку. Але зараз це вже не мало значення. Фрази Максима лунали в голові: «Тобі більше нічим зайнятись?», «Звичайно, ти знову про мене забула!». Вони стали звичними, як ранкова кава, але сьогодні залишили особливо гіркий присмак.
— Я не мусила перед ним виправдовуватись! — прошепотіла Соломія, дивлячись на своє відображення в дзеркалі. Її обличчя виглядало втомленим, але в очах горіла рішучість. — Я працюю стільки ж, скільки він. Мої гроші — мої!
Вона згадала недавню покупку — вишиванку, про яку давно мріяла. Радість тривала недовго. Як тільки Максим дізнався, що вона витратила гроші на себе, почалася чергова сцена. «Егоїстка! Ти думаєш лише про себе!» — ці слова досі болить.
Але найгірше було те, що він навіть не спробував зрозуміти її почуття. Все, що він бачив, — це власні потреби. Його речі валялися скрізь, але чомусь саме їй доводилося їх збирати. Ці дрібниці складалися в одну велику проблему, яка роз’їдала їхні стосунки.
— Годі! — промовила вона голосно, міцно стиснувши кулаки. — Я заслуговую більшого. Я не зобов’язана бути комусь прислугою. Я хочу жити своїм життям, а не задовольняти чиїсь очікування.
Соломія підвелася й підійшла до вікна. Вона знала — час діяти. Більше не можна терпіти таке ставлення. Треба повернути собі свободу, право розпоряджатися власним життям.
— Завтра, — твердо вирішила вона. — Завтра я скажу йому все. Нехай сам розбирається зі своїми речами. Нехай відчує, як це — бути самому.
Вночі вона довго не могла заснути, перевертаючись з боку на бік. Думи кружляли в голові, але тепер вони були спрямовані у майбутнє. Соломія уявляла, як почне нове життя: зможе ходити, куди захоче, купувати те, що їй подобається, і не відчувати провину за кожне своє бажання. Вперше за довгий час вона відчула легкість, попри складну розмову, що чекала напереді.
Ранок настав раніше, ніж вона очікувала. Погляд упав на стопку випрасуваних сорочок. «Востаннє», — подумала вона, складаючи їх у шафу. Сьогоднішній день стане початком нової сторінки. І хоч шлях буде нелегким, він обов’язково приведе її туди, де вона знайде справжнє щастя — там, де її кохатимуть такою, якою вона є.
