Ось адаптована історія для української культури:
“Я можу жити в твоєму домі через одну просту причину: я тебе народила!” Я не хочу, щоб вона залишалася в моєму будинку.
Мені було лише 11 років, коли моя мати вирішила вийти заміж. Її новий чоловік не хотів, щоб я жила з ними, тому мама відвезла мене до бабусі. Вона нам ніколи не допомагала — її цікавив лише власний чоловік, а ми з бабусею виживали лише на її пенсію. Бабуся завжди не любила мою матір, але, слава Богу, мене не відкинула. Добре, що я пішла в батька.
Грошей було мало, але ми справлялися. Бабуся замінила мені батьків. Я радилася з нею, розповідала таємниці, вона перша дізналася про мої перші закоханості, про підліткові кризи. Усі ці роки вона мене підтримувала.
Коли я вступила до університету, бабуся померла. Інших родичів у мене не було. Я успадкувала будинок. Коли я оформила всі документи, з’явилася моя мати. Я не бачила її роками.
Вона намагалася переконати мене помінятися з нею місцями. У них тісна двокімнатна квартира, а в мене просторий будинок. Вважала, що мені це забагато. Коли я відмовила, вона розлютилася:
“Ти невдячна! А хто тебе народив?”
––––––––––
Я не хотіла її слухати й відповіла:
“Мене виховувала бабуся. А де ти була всі ці роки? Просто викинула мене, як щеня. Після того, як вийшла заміж. Тож я тобі нічого не винна.”
Після тієї розмови минуло ще п’ять років. Я вийшла заміж і народила дитину. Ми жили в моєму будинку.
У моїй родині все було добре. Син був здоровенький, ми з чоловіком працювали — жили, як усі. І раптом знову з’явилася моя мати. Я не хотіла пускати її у своє життя. Хто так робить? Спочатку кидає дитину, а потім з’являється. Вийшов син і запитав:
“Мамо, хто до нас прийшов?”
Моя мати одразу почала:
“Я твоя бабуся! Можна мені до тебе? Твоя мати не пускає.”
“Але я тебе ніколи раніше не бачив. Мамо, це правда? Чому ти мені про неї нічого не розповідала?”
––––––––––
“Солоденький, іди до своєї кімнати, поговоримо пізніше,” — сказала я синові й повернулася до матері: — Навіщо ти прийшла? Не хочу тебе бачити. Не вірю тобі.
Вона сіла й почала плакати. Розповіла, що її обдурили. Вона хотіла купити нову квартиру, продала стару, але її чоловік забрав усі гроші й зник. Тепер у неї немає дому, і вона згадала про мене.
“Я хочу тут жити. У мене немає інших дітей, крім тебе. Ти ж не виженеш свою матір на вулицю? Ти ж добра людина. Я залишуся з тобою. Адже я тебе народила!”
Я пустила її на ніч. Негоже, щоб вона ночувала на вулиці. Я подзвонила тітці, сестрі матері, яка живе в селі. Сказала їй, що завтра мій чоловік відвезе мою матір до неї. У селі завжди знайдеться робота. Нехай живе там. Я не хочу, щоб вона залишалася в моєму домі. Адже мене виховувала бабуся.
Перед від’їздом мати розлютилася й кричала на мене:
“Чому ти така жорстока? Адже я тебе народила!”
Отак от. Чому ж я така недобра?..
