— Нас у загальний бюджет не включайте. Ми зі своїм приїдемо, — написала Ірина в чаті. — Та й взагалі ми на дієті, їмо як пташки…
І це стало першим дзвіночком.
Оля сиділа в автобусі, тримаючи телефон в одній руці. Другою вона притискала до себе громіздку сумку. Жінка перечитала повідомлення двічі. Невже їй просто здалося? Текст ввічливий, але… наче хтось вже заздалегідь проробляв собі хід у пошуках виходу.
Чат про травневий виїзд постійно мигав у сповіщеннях. Нещодавно туди додали нових людей. Степан і Ірина були друзями Богдана, а він людина поважна й перевірена, давно в компанії, тому ні в кого питань не виникло.
Атмосфера в них була теплою та дружньою. Всім плюс-мінус тридцять. Всі дорослі, відповідальні, зібрані, але з гумором. Спілкувалися давно, тому в компанії було багато негласних правил. І кожен мав свою роль.
Богдан запрошував новеньких. Оля займалася організацією посиденьок і вилазок. Вона вже склала список учасників, запропонувала маршрут, домовилася про оренду будиночків біля лісу: з верандами, альтанкою і навіть нормальним душем. Усі погодилися, почали обговорювати закупівлі. До списку додали ковбаски, гриби, вугілля, кетчуп, вино.
Аж раптом з’явилося це:
— Нас зі Степаном можна не рахувати, — повідомила Ірина. — У нас дієта, ми все готуємо собі окремо. Нам нічого не треба.
Оля відповіла нейтрально: «Гаразд, як скажете». І поклала телефон.
Загалом — це не проблема. Ну хтось на правильному харчуванні, хтось на кето. Та хай хоча б місячні ферменти п’ють. У компанії вже був хлопець, який ніколи не скидався на м’ясо, бо переконаний вегетаріанець. При цьому кожного разу він привозив овочів більше, ніж міг з’їсти сам, і робив на грилі такий вегетаріанський шашлик, що за вуха не відтягнеш.
Тож дивацтва — справа звична. Головне — порядність і участь. Але чомусь від цього «нас не рахуйте» в Олі аж мурашки пробігли по спині. Було в цих словах щось… ковзке. Але вона вирішила не поспішати з висновками.
У день виїзду погода була казковою. Тепло, свіжо, легкий вітерець. Усі зібралися вчасно, все взяли, навіть не довелося повертатися за шампурами, дошкою для нарізки та штопором. Аромат сосни й п’янюче свіже повітря швидко підняли усім настрій.
Всі заселилися в будиночки, розклали речі, хтось одразу пішХтось почав смажити сосиски на вугіллі, але всі відчували, що цього разу біля вогню стало якось просторіше, легше, наче хтось непомітний, але важкий, нарешті пішов геть.
