**Щоденник:**
Сьогодні все пішло не так, як планувалося…
— Молодий чоловіче, ви мою машину зачепили! — на тротуарі стояла струнка жінка, закутана в білу шубку.
— Паркуватися треба нормально, — буркнув Ярослав. — Купляєте права, а потім створюєте аварійні ситуації. Я б взагалі жінкам права не давав!
— Ви ж бачите, що скрізь сугроби. Куди, на вашу думку, мені було ставити авто? На оту купу? — жінка тонкими пальцями показала на величезний сугроб. — Я дзвоню в поліцію!
Завзяття Ярослава одразу згасло. Він уже отримав штраф за перевищення швидкості цього місяця. А тепер ще й це…
— Я теж заїхав у сугроб. Розумієте, я ж не спеціально.
— І що ви пропонуєте? — холодно запитала жінка.
— Вирішити все на місці.
— Ні. Це принцип. Я проти мізогінії.
— Проти чого?
— Проти ненависті до жінок!
— Гаразд, визнаю, був не правий, — скрипнув зубами Ярослав. — Заплачу за… подряпину. І ще додатково за моральну шкоду. Скільки хочете?
Після довгих переговорів жінка, здавалося, здалася. Але Ярослав відчував — вона тягне час, щоб витягнути з нього більше грошей. Він заплатив круглу суму, лише щоб уникнути проблем.
Ярослав важко зітхнув. Знову мінус на рахунку. А ще в Олени день народження, а він не встиг купити подарунок…
Відкрив банківський додаток — на карті лише дві тисячі гривень. До зарплати ще тиждень. Діла нема — треба позичати. Він подзвонив найкращому другу.
— Брате, сам на нулі, — сказав Ігор. — Нащо ти їй стільки віддав? Видно ж, баба при грошах. З такими треба через поліцію. Або європротоколом — швидко, страхова б сама оцінила збитки. Ти ж не втік.
— Та я ж машинку продаю. А якщо поліція цю подряпину внесе в базу — хто купить? У тебе немає когось, хто міг би позичити? На тиждень. У Олени день народження. Без подарунка не можна.
— Ну так, до такої, як Олена, з однією листівкою не прийдеш, — засміявся Ігор. — Але ні в кого нема. Вибач, братан.
Ярослав сховав телефон, відкрив вікно і задумався. Жінка в білій шубі зникла за рогом годину тому, а він досі сидів у машині на цій проклятій парковці. Він справді намагався бути обережним, але колесо наїхало на лід, і авто різко дернулося, зачепивши сусіднє.
І раптом його осяяло: десь же валяється кредитка! Як він міг забути? Рішення прийшло несподівано, і він оживився. Прямо зараз поїхав до ювелірного магазину — купувати ті сережки, які давно придивлявся для Олени.
Ввечері Ярослав стояв перед дверима квартири, не наважуючись натиснути дзвінок. У руці — невеликий букет кущових троянд. У кишені — коробочка з магазину.
Рік тому він підійшов до Олени вперше, не сподіваючись на взаємність. Адже вона була зі зовсім іншого світу: батько — співвласник великого торгового центру, мати володіла трьома салонами краси. Їй купили квартиру, перед двеВін глибоко зітхнув, взявшись за ручку дверей, і зрозумів, що найбільший подарунок для неї — це не дорогі сережки, а його щирість і готовність прийняти її родину та всі випробування, які з цим пов’язані.
