Моя кровинка
Оксана обожала свого сина, дуже ним пишалася. Іноді дивувалася, як цей привабливий чоловік двадцяти чотирьох років — її власний син. Як же швидко пролетів час! Здавалося, ще вчора він був маленьким, а тепер вже дорослий, має дівчину, може, скоро одружиться, заведе свою родину… Вона думала, що готова до цього, прийме будь-який його вибір, аби тільки син був щасливий.
І як же він схожий на неї…
***
Вона вийшла заміж ще в університеті — за коханням. Мати відмовляла.
— Куди поспішаєте? На стипендію жити збираєтеся? Невже рік не могли почекати? Закінчили б навчання спочатку. А якщо діти? Оксанко, опам’ятайся, кохання від тебе не втече. Та й Тарас твій — ще той скарб…
Оксана не слухала і сердилася на матір. Як та не розуміє, що без коханого жити неможливо? Звісно, вона наполігла на своєму, вийшла заміж. Колега матері з роботи запропонувала молодим малесеньку квартиру, яка залишилася після її матері, що померла рік тому. Грошей вона з них брати не буде — хай тільки комуналку оплачують. Які в студентів гроші?
Квартира, звісно, стара, десятки років без ремонту. Та ж хоч майже безкоштовно. Оксана вважала це удачею. Вона вимила приміщення, повісила чисті занавіски, які дала мати, накрила потертий диван своєю ковдрою. Жити можна.
Та розчарування в шлюбі та в чоловікові прийшло надто швидко. І як же важко було визнати, що мати, як завжди, виявилася правою. Через три місяці Оксана дивувалася, як могла так помилитися в Тарасі? Хіба була сліпою?
Гроші в нього не затримувалися. Відразу ж купував собі якусь одіж або нові кросівки. Тусувався з друзями допізна, а вранці не міг прокинутися на пари. Його зовсім не хвилювало, що вони з дружиною їстимуть? На які гроші вона купить продукти?
Оксана терпіла, нічого не розповідала матері. Та й так усе відчувала і бачила. Старалася допомогти доньці, давала гроші, приносила їжу.
Останнім часом Тарас все частіше запрошував до себе друзів. У нього ж є своя квартира! Завжди голодні студенти спустошували холодильник, з’їдали все, що приносила мати.
Якось Тарас прокинувся, відчинив холодильник і здивувався, що він порожній.
— А де все?
— Твої друзі вчора з’їли, не пам’ятаєш? — гірко сказала Оксана.
— І сирники теж? — уточнив чоловік.
Їх під горілку навряд чи з’їли.
— І котлети, і сирники, і макарони, навіть кетчуп і лимон. Усе, — Оксана розвела руками.
Чоловік закрив холодильник. Поснідав чаєм із засохлою скоринкою хліба, яка випадково завалялася в хлібниці.
Оксана не витримала і вилила йому все, що думала. Якщо йому байдужа вона, дружина, яка щораз миє купи посуду та підлогу, то хай поважає хоча б матір. Та купує їм продукти, приносить готову їжу, а він годує нею своїх друзів. Хоча б один із них дав грошей? Приніс хоча б буханець хліба? Адже більшість із них отримують від батьків гроші, картоплю, соління…
Чоловік вибачався, обіцяв, що це більше не повториться. Але проходив тиждень, наставала п’ятниця, і до них знову завалювалися друзі Тараса, знову спустошували холодильник, наче зграя ненажерливої сарани.
— Надокучило, досить, не можу більше, — сказала Оксана, усвідомлюючи, що ставить хрест на своєму шлюбі.
Друзі більше не з’являлися. Але тепер і Тарас десь пропадав разом із ними. Останнім часом все частіше не приходив додому ночувати. Після чергової сварки, почувши від чоловіка, що вона нудна і набридає своїми причепками, Оксана зібрала речі і повернулася до матері.
— Як так вийшло? Куди поділося кохання? — плакала вона на плечі у матері.
— Просто ви поспішили, не нагулявся твій Тарас, — говорила мати, гладячи доньку.
Повернувшись додому, Оксана дізналася, що вагітна. У сварках і переживаннях вона забувала приймати протизаплідні таблетки, пропускала прийоми. Мати переконувала зробити аборт, поки термін ще маленький. Казала, що виховувати дитину самій дуже важко.
Але Оксана знову не послухала її. Чоловікові вона не сказала. Їх швидко розлучили. Народила вона Богданка вже після закінчення університету. Постійно слухаючи матір, вона все ж таки зробила тест на батьківство, щоб Тарас не сперечався, і подала на аліменти. Він не відмовився, платив, хоча сина ніколи не бачив і не цікавився ним.
А Оксана не чаїла душі в синові, обожнювала його, віддавала йому всю себе, всю свою нероздану любов. Ні про яких чоловіків і слухати не хотіла. Рідний батько не захотів знати сина — хіба буде його любити чужий чоловік? Мати допомагала, але вони все частіше сварилися через небажання Оксани влаштувати особисте життя. Утрьом їм було тісно.
Несподівано пощастило з квартирою. Перед смертю мати Тараса записала квартиру наОксана переїхала в цю квартиру, і з того дня в її житті почався новий шлях — тепер вона із задоволенням дивилася, як її син, нарешті знайшовши справжнє щастя, жив своїм життям, а вона вчилася бути щасливою сама.
