Галину від самого ранку переслідувало передчуття, що сьогодні станеться щось особливе. Але що? Все важливі події в її житті вже відбулися — і кохання, і сім’я, а тепер вона сама. Чоловік, з яким прожила тридцять шість років, помер два роки тому. Син давно живе окремо, має дружину, двоє дітей — усі живі-здорові. Тоді що ж це за відчуття? Раптом до неї дійшло: завтра ж 8 Березня!
І тут же згадала чоловіка. Тепер уже нікому подарувати їй мімози чи тюльпани. Хоч… стоп! А як же Сашко, син? Обов’язково завітає, принесе квіти.
Колись у них була дача. Невеличкий будиноч на шести сотках, який батьки купили після тих економічних лихоліть. Поки працювала, їздила туди у відпустку або на вихідні. А коли вийшла на пенсію, проводила там майже все літо, заїжджаючи до міста лише за продуктами та помитися.
Того року літо було спекотним і сухим. Щодня доводилось поливати городи. Чоловік приїхав, як завжди, у п’ятницю після роботи. Галина одразу помітила його блідість.
“Усе гаразд, просто спека”, — відмахнувся він.
“Поспи трохи, я сама впораюсь”, — сказала вона.
Він сів на лавку під стіною будинку, гріючись на сонці, і дивився, як вона поливає грядки. Коли Галина підійшла до нього, одразу зрозуміла — щось не так. Ніби дрімав. Але коли торкнулася його за плече, він просто завалився набік. Заснув і не прокинувся.
Дачу восени вона продала. Не могла більше туди їздити — усе здавалося, що він сидить на скамейці. Син підтримав:
“Давно треба було позбутися. Нащо копатися в землі, якщо все є в магазині?”
Він із сім’єю тепер їздив у відпустку на море. Гроші за дачу Галина віддала синові — йому з дітьми потрібніше. А їй і пенсії вистачало. Хотіла знову влаштуватися на роботу, але син відмовив:
“Зароблятимете копійки, а нерви витратите на гривні. Якщо хочете, займайтеся з онуками.”
Так і жила сама. Чоловічих рук, звісно, бракувало. Але син викликав майстрів, якщо щось ламалося.
Останні роки вони з чоловіком жили дуже мирно. А в молодості було всяке — сварилися так, що ледь не розійшлися. Чоловік гуляв обережно, але жінки завжди відчувають. Одного разу вона не витримала, вилила на нього весь свій гнів і вказала на двері.
Він зібрав речі, сів на диван. А тут і Сашко зі школи прийшов. Йому тоді було тринадцять. Побачив батька з валізою — і все зрозумів.
“Ненавидітимеш мене?” — спитав батько.
“Так,” — відповів син іА потім одного літа Галина все ж таки поїхала до моря — і знайшла там не лише спокій, а й теплий погляд Андрія, який чекав на неї.
