— Ключі від своєї квартири я забираю. Ти більше ні копійки не отримаєш від мене, мамо…
Маріанна зустріла Олега на вулиці. Вона спішила до спортивного клубу, але світлофор ніяк не хотів перемикатися. Маріанна озирнулася. Між машинами утворився проміжок, і вона вирішила, що встигне перебігти. Та ледь вона ступила на дорогу, як із-за повороту вилетів автомобіль. Водій, теперішній Олег, теж спішив. Жовтий сигнал, і він додав газу.
Машина й жінка, що бігла їй напереріз, ось-ось мали зіткнутися. Але Олег різко гальмував і вивернув кермо. Ніхто не постраждав. Світлофор червоніє, потік машин завмер. Від гуркоту гальм Маріанна закрила очі, очікуючи удару, але почула лише крик водія, який вискочив із авто.
— Тобі життя не миле?! На себе плюєш — хоч би про інших подумала! Нащо під колеса кидаєшся? Хвилину почекати не могла?..
Маріанна розплющила очі. Перед нею стояв чоловік років сорока з перекривленим від люті обличчям.
— Бога ради, вибачте, — схрестила руки, ніби в молитві, Маріанна. — У сина змагання, він би образився, якби я не встигла. Він так готувався… А я вже запізнилась. Начальник не відпустив раніше. Кожна хвилина дорога… — забалакала вона й раптом змовкла.
Водій слухав, і його обличчя пом’якшало. Він перестав бути розлюченим незнайомцем і став… гарним. Маріанні стало ніяково.
Світлофор знову перемикнувся. Чоловік схопив її й відтягнув на тротуар.
— До спортклубу спішили? — спитав вже спокійніше.
— Так… А звідки ви знаєте? — здивувалася Маріанна.
— Ви самі сказали, що на змагання. Сідайте, підвезу.
— Та ні, дякую…
— Сідайте! — прикрикнув він.
Маріанна послухалася. За три хвилини вони були на місці. Водій теж вийшов.
— Я сама, не треба… — заторохтіла вона.
— Та я не про вас.
— Тату! — До нього кинулася дівчинка-підліток із рюкзаком.
Вони обнялися, сіли в авто. Маріанна ніби зачарована дивилася на них, а потім згадала про сина й метнулася до входу.
Так вони й познайомились. Іноді з випадкової зустрічі й дорожньої пригоди народжується кохання.
Син зайняв третє місце.
— Ну що, у кафе? Відзначимо перемогу? — спитала Маріанна, коли Артем вийшов із роздягальні.
— Я не переміг. Лише третє, — буркнув він.
— «Лише третє», — передражнила його Маріанна. — Скільки хлопців було? А виграли лише троє, і ти серед них. Я пишаюся тобою. Наступного разу буде перше.
— Пізніше. Я втомився. Думав, ти не прийдеш.
Через три дні Маріанна знову побачила Олега біля клубу.
— Ви? Знов за дочкою?
— Олегом мене звуть. Ні. Вона вже дві години як вдома. Я вас чекав. — Він нерішуче подивився на неї. — Хотів дізнатися, як син? Встигли?
— Так, дякую вам. Третє місце.
— Чудово! Значить, не дарма під колеса кидалися. — Вони засміялися.
До них підійшов хлопчик.
— Ваш син?
— Так, Артем. А це Олег…
— Без по батькові. Просто Олег. — Чоловік простягнув руку.
Артем подав свою, і вони міцно потиснули один одному пальці. Під їхнім будинком Олег запропонував сходити на змагання в вихідні.
— Правда? Мам, підемо? — підхопив Артем.
— Отже, домовились? — Олег подивився на Маріанну з надією.
— Я не великий шанувальник боротьби, — пожала плечима вона.
— Ось моя візитка. Додайте номер, щоб знали, що це я дзвоню.
— А в мене нема. — Маріанна дістала телефон, набрала номер.
— Дякую, збережу, — відхилив дзвінок Олег.
— Хто це? — спитав Артем, коли вони піднімалися сходами.
— Пам’ятаєш, як я запізнилася на твої змагання? Він підвіз мене. Перед цим ледь не збив.
— Ти такого не казала.
— Та не збив же. Зате я встигла побачити, як ти перемагаєш.
Вони почали зустрічатися. Олег частіше заїжджав за нею після роботи, а в дні тренувань вони разом зустрічали Артема.
— Мам, він що, закохався в тебе? — якось спитав хлопчик.
— А що, в мене не можна? Я стара чи некрасива?
— Ні. Дуже гарна.
— Добре, що розумієш. Мені тридцять два. Для тебе я мама, а для інших — жінка. Тобі не подобається?
— Ні… А він тобі теж?
— Ну… Так. — Маріанна ледве почервоніла.
— А його донька тепер буде моєю сестрою?
— Рано казати. Але якщо так… Ти б не хотів?
— Не знаю, — чесно зізнався Артем.
Він не пам’ятав батька. Той пішов, коли хлопчикові було два з половиною. Артем завжди хотів, щоб у нього був тато. Особливо боліло, коли хлопці хвалились новими телефонами: «Тато подарував». Він не заздрив гаджетам — лише тому, що в них були тати.
Коли на день народження Олег подарував йому новенький смартфон, Артем перестав ставитися до нього насторожено.
За три місяці Олег зрЧерез рік вони всі разом поїхали на море, і навіть Олегова мати, яка врешті-решт змирилася з вибором сина, приїхала провести з ними кілька днів на піщаному узбережжі.
