Телефонний дзвінок пролунав несподівано.
— Алло, Оленко? — почувся знайомий голос.
Від раптового хвилювання серце в грудях забилося так голосно, що вона ледве дихала. Якби не гудіння телевізора, чоловік би точно прокинувся.
— Я сумував. Не міг більше чекати. Постійно думаю про тебе. Давай зустрінемось, — говорив приємний чоловічий голос у трубці.
Олена вийшла з кімнати, щільно зачинивши за собою двері. Притулилася до стіни в передпокої. Ноги раптом стали ватними, немов чиїсь.
— Оленко, ти тут? — голос кликав, манив, лякав своєю реальністю.
Не треба було брати слухавку, не треба було відповідати. Напрасне вона не глянула на екран.
Вона намагалася забути, з усіх сил намагалася стерти з пам’яті ту божевільну ніч. Переконувала себе, що в неї міцний шлюб, добрий чоловік, вони разом багато років. Їй більше нічого і нікого не треба…
Зі своїм майбутнім чоловіком Олена вчилася в одному класі. Вітя був відмінником, вигравав олімпіади з математики й фізики. У старших класах він почав носити окуляри, тому однокласники жартівливо кликали його Безуховим. І недарма. Віктор був спокійним, повненьким, рум’яним — справжній персонаж з роману Толстого.
Олена, як і всі дівчата в класі, не бачила в ньому об’єкта для закоханості. Попросити списати складну задачу чи підказати на контрольній — це зовсім інше. Їй подобалися яскраві, гарні, спортивні хлопці з почуттям гумору і легкою нахабністю.
Одного разу вони випадково зустрілися на вулиці, розговорилися, згадали однокласників. Віктор тепер носив лінзи. «А він нічого, симпатичний», — подумала тоді Олена.
Віктор закінчив київський університет, а Олена ще вчилася на останньому курсі медучилища. Обмінялися номерами, про всяк випадок. Після школи минуло п’ять років, однокласники планували зустріч. Віктор обіцяв подзвонити Олені й повідомити, коли і де буде зустріч випускників. Вона дала йому свій номер, але на зустріч іти не збиралася. І Віктора одразу ж викинула з голови.
Але через кілька днів він подзвонив і запросив у кіно. Хлопці в неї бували, але серйозних стосунків не складалося. Ті, хто подобався їй, не звертали уваги й зустрічалися з іншими. А з тими, хто не подобався, вона сама не хотіла мати справи.
— Сходи, а то засидишся у старих дівах, — пророкувала мати.
І Олена пішла з Віктором у кіно. Так вони почали зустрічатися. Незабаром він зізнався їй у коханні і зробив пропозицію. З ним було спокійно. Працював у великій компанії, йому пророкували гарне майбутнє.
— І ти ще думаєш? Бери й ліпи з нього, що хочеш, — порадила мати, і Олена погодилася.
Стосунки були рівними. Якщо й виникали сварки, то тільки через Олену.
Потім у них народилася донька. Свекруха в їхні справи не лізла, але із задоволенням сиділа з онукою. Батьки Олени теж завжди були готові допомогти.
Другої дитини Олена так і не наважилася народити. Пристрасті між нею й Віктором ніколи не було. Навіть у ліжку він не виявляв особливих емоцій. Інколи їй здавалося, що їхнє інтимне життя занадто рідкісне й одноманітне. З іншого боку, вона була впевнена в ньому — такий не зрадить. Багато колег і пацієнток зі сльозами розповідали про похВона обернулася, подивилася у вікно вагона, де стояв Віктор, і зрозуміла, що його любов була тихою, але вічною, тоді як почуття до Ігоря — лише спалахом у темряві.
