**Несвоєчасне кохання**
Якось Олеся заглянула до кімнати матері й побачила, що та спить. Вже хотіла тихенько зачинити двері, коли раптом почула слабкий голос:
— Олесю…
— Так, мам? — дівчина знову зазирнула в кімнату. — Я думала, ти спиш. Тобі щось потрібно? Хотіла трохи погуляти з дівчатами…
— Іди, я ще посплю, — прошепотіла Марія й закрила очі. Навіть підняти повіки було для неї важко.
Олеся полегшено зітхнула й побігла одягатися. За час маминої хвороби вона звикла рухатися тихо. Навіть зі сходів зійшла непомітно. Біля під’їзду її чекав однокласник Тарас Гончаренко.
— Чого так довго? — замість привітання буркнув він.
— Мамі борщ варила. Куди підемо? — Олеся посміхнулась, намагаючись загладити провину.
— Вона ще хвора?
— Так, тільки-но заснула. Ненадовго, добре? Раптом їй щось знадобиться…
— Та нічого, поспить — й їй легше буде, — безжурно відповів Тарас.
Олеся прикусила губу. Вона нікому не казала, чим хвора мати. Не хотіла жалю й паніки в школі.
— Ось і дощ починається. — Тарас понизив голос. — Підемо до Сашка, у нього батьки на дачу поїхали.
Він обійняв її, намагаючись поцілувати, але дівчина різко відхилилася.
— Ти що? Хтось побачить…
— Хто? Мама ж спить. Ну що, йдемо?
Минулого разу, коли вони заходили до Сашка, Тарас набридав до неї. Він їй подобався, але надто поспішав.
— Олесю, лише на півгодини. Обіцяю, не чіпатиму тебе, — умовляв він. Дощ дійсно посилювався.
— Добре, але ненадовго…
Сашко відчинив двері й усміхнувся, побачивши їх.
— Заходьте.
Олеся не рухалася з місця. Їй не хотілося залишатися наодинці з двома хлопцями.
— Вчора класний фільм завантажив, — сказав Сашко.
Тарас зняв кросівки й пішов за ним у кімнату. Олеся подумала, що зараз саме час піти. Але й додому повертатися не хотілося.
Вона зачинила двері, зайшла всередину й сіла поруч із Тарасом. Той одразу поклав руку на спинку дивану за її плечем. Сашко приніс кожному пляшку пива. Олеся відмовилася, і Тарас узяв її пляшку собі. Дівчина косо поглянула на нього, але мовчала.
Фільм був справді цікавим, і Олеся захопилася з перших кадрів. Проте знВона прокинулася, коли відчула гарячу, настирливу долоню Тараса під светром, і зрозуміла, що цього разу вона більше не поступиться.



