Дух не вистачає
Соломія обережно повернула ключ у замку й увійшла до квартири. Як не намагалася закрити двері тихо, замок все ж клацнув. Не вмикаючи світла, вона роздягнулася, на пальцях прокралася до дверей своєї кімнати… Клацання вимикача за спиною лунало в тиші квартири, мов постріл.
— Соломіє, де ти була? Чому так пізно? Я дзвонила Олені. Ти мене обдурила, — почувся голос мами.
Дівчина завмерла на місці, голосно вдихнула й обернулася до матері.
— А ти чого не спиш? — у свою чергу запитала вона.
— Як я можу заснути, коли тебе немає вдома? Я переживала. — Мама з тривогою подивилася на доньку.
— Я вже доросла, мамо, годі мене вартувати, — незадоволено сказала Соломія.
— Так-так, доросла… — Мама махнула рукою й пішла до кімнати, але двері не зачинила.
Соломія пом’ялася й пішла за нею. Сіла поруч на диван.
— Мамо, пробач. Я зовсім забула про час.
Мама виглядала втомленою й блідою. Яскраве світло люстри підкреслювало зморшки й синяки під очима, в яких застив докір.
— Я не сама була. З Дмитром. Ми ходили в кіно, а потім гуляли. Не хвилюйся за мене.
— З Дмитром?
— Так. Я познайомилася з ним два тижні тому. Він такий… цікавий, стільки всього знає. — На губах Соломії з’явилася усмішка, погляд затьмарився. Вона щільно притулилася до мами, поклала голову їй на плече.
— Значить, і минулого разу ти була з ним, а не в Олени?
— Пробач.
— Я все розумію, але чому відразу не сказала, не попередила? Він теж вступив до університету? Ви будете разом вчитися?
— Він уже закінчив університет, працює, — поспішно відповіла Соломія.
— То він старший за тебе? Ох, доню… — зітхнула мама, а Соломія підняла голову, готова до захисту, але мама її перехопила. — Ти познайомиш мене з ним?
— Звісно. Він тобі сподобається.
— Я й не помітила, як ти виросла. — Мама сумно подивилася на доньку. — Пізно вже, іди спати.
— На добраніч, мамо. — Соломія поцілувала маму в щоку й пішла до своєї кімнати.
Вона роздягнулася, лігла під ковдру й втупилася в стелю, згадуючи кожне слово, кожен поцілунок і мріючи…
Коли вона прокинулася, мама вже пішла на роботу. Соломія умилася, з’їла сніданок, який залишила мама, і взяла в руки телефон.
— Привіт, ти вже на роботі? — весело запитала вона.
— Так, — досить різко відповів Дмитро.
— Я завадила? — Соломія насторожилася, почувши його холодний, відсторонений голос.
— Так. Я передзвоню пізніше. — Він відключився.
— «Передзвоню»? — нічого не розуміючи, Соломія дурно дивилася на екран, доки він не погас.
«Мабуть, хтось поруч», — здогадалася вона й почала чекати, коли Дмитро передзвонить. Спробувала читати, але сенс прочитаного не доходив до неї. Вона поклала книгу. По телевізору нічого цікавого. Вона подзвонила своїй найкращій подрузі Олені й запропонувала погуляти.
Подруги їли морозиво, Соломія хвалилася, що закохалася, коли зателефонував Дмитро.
— Пробач, Лелечко, просто ти подзвонила не в найвдаліший момент. Я був дуже зайнятий. Ввечері зустрінемося?
— Так, — радісно відповіла Соломія.
— Мама хоче з тобою познайомитися, — сказала вона Дмитру під час зустрічі.
— Ти розповіла їй про нас? — Дмитро насторожився. — Вона не проти, що ми зустрічаємося? — Він недовірливо дивився на Соломію.
— А чому вона має бути проти?
— Ми разом зовсім недавно… Знайомство з батьками означає серйозні стосунки…
— А хіба у нас з тобою несерйозні стосунки? — напружилася Соломія.
— Я ставляся до тебе дуже серйозно. — Дмитро притягнув Соломію до себе так, що вона не могла бачити його обличчя. — Просто твоя мама буде мене сканувати, влаштує допит з пристрастю.
— І часто ти знайомився з батьками дівчат? Ну-ну, зізнавайся. — Соломія жартівливо штовхнула його кулачком у бік.
— Кілька разів було.
— Але тобі ж нічого приховувати? Або в тебе є таємна кімната, як у Синьої Бороди, де ти ховаєш своїх колишніх? — Соломія засміялася. — Може, ти одружений?
— Ні, звісно. Звідки тобі таке?
— Гаразд, куди підемо? — запитала Соломія, змінивши тему.
— У мене мало часу, мама просила прийти раніше. Давай просто погуляємо? — Дмитро міцно обійняв Соломію й поцілував.
По її тілу пробігло холодне мураж, а подих перехопило. Якщо й були якісь сумніви, то вони миттєво розвіялися.
Вони йшли, обійнявшись, і Дмитро розповідав, як не міг заснути вночі, як мріяв про неї, хотів, щоб вона була поруч. Він ніколи не відчував нічого подібного. Обіцяв, коли мамі стане легше, він обов’язково запросить Соломію в гості й познайомить їх. Після смерті батька вона здригається від дзвінків, тому вдома він вимикає телефон, щоб не нервувати її…
С**Адаптоване закінчення історії:**
*”І коли вона знову подивилася в очі своїй матері, то зрозуміла — найважливіше в житті в неї вже є.”*
*(Точка. Історія завершена.)*
