Ось адаптована історія з українськими реаліями:
Тарас ішов додому пішки. Далековато, звісно, але вечір такий теплий, тихий, без вітру. У такі вечори він не шкодував, що не має машини. Ішов, радіючи весні та майбутньому літу.
Все життя Тарас провів із батьками в центрі Києва, звик до галасу й метушні. Але недавно переїхав на Оболонь, у спальний район. Повертався додому й одразу лягав спати, щоб зранку знову їхати на роботу в шумний центр.
У вікно його кімнати вночі зазирала цікава місячна півниця, якій не заважали ні дерева, ні інші будинки — щільних штор у Тараса ще не було. Жив він на дванадцятому поверсі новобудови з видом на поле та далеку смугу лісу. Спочатку він прокидався посеред ночі, дивився на кімнату в блакитному місячному світлі й не міг зрозуміти, де він. Потім згадував, заспокоювався і знову засинав.
***
Ще два роки тому він і не знав, що бувають комунальні квартири. Не такі, як за старих часів, де на одній кухні тіснилося десять господинь. Але жити в квартирі з чужим чоловіком, ділити з ним туалет і душ — не найприємніше.
Ріс Тарас у звичайній родині, у двокімнатній хрущовці в центрі, з високими стелями, просторими кімнатами та довгим коридором, що переходив у крихітну кухню. Мама працювала вихователькою в дитсадку, батько — водієм тролейбуса. Жили не розкоші, але на море кожного року їздили.
Все зруйнувалося в один день. Батько не порушив правил, чекав зеленого світла, потім повільно рушив. Раптом назустріч йому з тротуару кинулася жінка з візком. Батько гальмував, але де там зупинити тролейбус миттєво? Вона відлетіла, як м’ячик, і померла по дорозі в лікарню.
Виявилося, жінка спішила на електричку. Зять обіцяв відвезти її на дачу, але передумав, вони посварилися, і вона, зла та розгублена, кинулася на вокзал. Думала — встигне. Але електричка чекати не буде.
Той самий зять на суді кричав, що п’яний водій «загнав у труну» його кохану тещу, і вимагав суворого покарання. Так, напередодні у парку святкували від’їзд колеги на пенсію, випивали, звісно. Але медик наступного дня не виявив у батька жодних ознак сп’яніння. Він взагалі рідко пив. Та несподівано в справі з’явилися результати експертизи — мовляв, алкоголь у крові перевищував норму.
Щоб не підводити колег, батько сказав, що випив на дні народження подруги дружини. Врятував усіх, а сам потрапив за ґрати. Мама плакала, ходила знесилена. Грошей бракувало. Зарплата виховательки — невелика. Тарас оголосив, що після школи нікуди вступати не буде, піде працювати.
— О, до армії захотів? Мало мені з батьком клопоту, ще й з тобою щось станеться! — ридала мама.
Щоб заспокоїти її, Тарас пообіцяв вчитися далі. Перед самим випускним батько помер у тюрмі від інфаркту. Тарас, як і обіцяв, вступив до університету. А через два роки мама знову вийшла заміж і переїхала до нового чоловіка. Тарас залишився один у їхній квартирі. Мама оплачувала оренду, давала йому гроші, лише б він навчався. Могла собі це дозволити — новий чоловік виявився не просто чиновником, а керівником. Хоча Тарас так і не запам’ятав, де саме він працює.
Друзі-студенти дізналися, що в Тараса вільна квартира, і тут же почали влаштовувати вечірки. Гостинний господар дозволяв залишатися на ніч.
Спочатку йому подобалося таке життя, але потім нескінченні шумні компанії набридли. Прокидаючись, він часто бачив у квартирі зовсім незнайомих хлопців та дівчат.
Сусіди поскаржилися мамі. Вона приїхала зранку, щоб застати сина вдома. Назустріч їй вийшла оголена дівчина, яка, ні трохи не зніяковівши, пройшла повз неї в душ.
Звісно, мама влаштувала скандал, вигнала всіх із квартири, а синові погрожувала: якщо не припинить оргії з п’янкою, грошей більше не буде.
Два тижні в квартирі Тараса стояла тиша. А потім друзі напросилися відсвяткувати чийсь день народження. Поводилися тихо, але пили багато.
Вранці Тарас прокинувся в ліжку не один. Поряд з ним спала оголена дівчина, наполовину прикрита ковдрою. Лежала вона на животі, обличчям до стіни, а на подушці розсипалися руді кучері. Такі в групі були лише в Оленки Соловйової.
Тарас обережно вибрався з ліжка, щоб не розбудити дівчину. Нічого не пам’ятав, але подумав: якби між ними щось було, навряд чи він би потім надягнув труси.
Обійшов усі кімнати — більше нікого не було. Він прийняв душ, зварив каву. На запах прокинулася Оленка, увійшла на кухню в його довгій футболці і почала приставати, бурмотіти якісь дурниці. Тарас відсторонився.
— Ти чого? А вночі казав, що кохаєш, — образилася Оленка. — Дай кави. — І простягнула руку до його чашки.
— Не неси дурниць, — невпевнено сказав Тарас. — МІ так, триваючи прогулянку з другою дитинкою в колясці, Тарас усміхнувся — він нарешті знайшов те щастя, яке йому так довго не давалось у руки.
