Останній лист
Оксана не знала свого батька. Коли підросла та запитала матір про нього, та лише сказала:
— Невже тобі зі мною погано?
Марія любила доньку, хоча й не дуже пестила. Та й як не любити тиху дівчинку з великими очима? Клопоту вона не завдавала, з уроків не тікала, вчилася добре, слухалася матір.
Була вона звичайною, нічим не вигідною дівчинкою. Не всім же бути красунями. Жодного разу ніхто з дорослих не сказав, що вона гарненька чи чарівна. «Як на матір схожа!» — говорили старші.
Мати не користувалася парфумами, не підфарбовувала губи, на підборах не ходила. «Які підбори? За день так набігаєшся біля верстатів, що ноги гудуть», — казала мати. Працювала вона на ткацькій фабриці. У цехах стояв гучний шум, тому мати звикла говорити голосно, майже кричати.
Після дев’ятого класу мати відвезла Оксану на літо в село до своєї подруги. Здавалося, у неї намічалося власне життя. Донька не заважала, але ще було рано їй про це знати.
— А як ви познайомилися з мамою? — запитала тітку Галю Оксана. — Вона ж міська, а ви в селі живете.
— Та ж твоя мати теж з села. Ми з нею дружимо з дитинства. А потім вона до міста виїхала, на фабрику влаштувалася. Не розповідала? Завжди соромилася своїх селянських коренів. — Тітка Галя зітхнула. — А я лишилася, одразу після школи заміж вийшла. Дітей Бог не дав, чоловік поїхав на заробітки та й зник. Так і живу сама. Хоча мати встигла народити, а тут навіть чоловіків гідних немає. Усі п’ють.
— А мій батько? Ви щось про нього знаєте?
— Та що не знати? На фабриці самі жінки працюють. Після зміни не до кохання. Матері як передовику виробництва квартиру дали. Не всім так пощастило. А роки йдуть.
Влаштувався до них наладчиком один чоловік. Не красенем був, та й чоловікові краса не потрібна. У жіночому колективі будь-хто в ціні. Не знаю як, але вона від нього завагітніла. І то в останній момент, майже всі строки вийшли.
Марія красою не відзначалася. За нею женихи табунами не ходили. Як дізналася, що дівчинка буде, ще більше зраділа. Дівчинку без батька виростити легше. Народила для себе. Отак це називається. — Тітка Галя знову зітхнула.
З тіткою Галею було легко спілкуватися, не те що з матір’ю. І по господарству багато чому Оксану навчила. А чим ще в селі займатися? Дітей повно, та всі малі, не по роках Оксані.
А наприкінці липня приїхав до сусіда підліток. Оксана лише побачила його, як серце заспівало в грудях. Він на городі дідові допомагав, воду з річки носив, а Оксана у вікно спостерігала за ним.
Якось побачила, що він пішов до річки, схопила рушник і за ним. Лише по дорозі згадала, що купальника не вдягла, але повертатися вже не стала. Сіла на траву біля води й дивилася, як він пірнає та відфуі з радісним сміхом вистрибує на берег, а потім помахавши їй рукою, подарував квітку папороті, немов символ їхньої літньої історії.
