— Оксано, скоро будеш? Зараз прийдуть Марта з Юрком, — нетерпляче сказав Андрій, зазирнувши у спальню.
— За хвилиночку, — відповіла Оксана, не відвертаючись від дзеркала на дверцятах шафи.
Вона провела помадою по губах, тряхнула головою, розчепуривши ідеально укладені коси, поправила комір сукні і лише тоді обернулася до чоловіка.
— Я готова, — усміхнулась вона йому.
— Ого! Яка ж ти у мене гарна. — Андрій підійшов і притягнув Оксану до себе.
— Обережно, помада, — Оксана відхилила голову від його грудей, глянула на чоловіка ніжно, трохи лукаво.
— Оксан… — почав Андрій приглушеним голосом, але в цю мить у двері подзвонили. — Ну ось. — Андрій розірвав обійми, зітхнув і пішов відчиняти.
Оксана востаннє глянула в дзеркало, підтягнула сукню і пішла за ним.
У передпокої вже гомонів Юрко з великим букетом троянд. Поруч стояла його дружина Марта з подарунковим пакетом у руці.
— Де ж ювілярка? Чому гостей не зустрічає? — галасував Юрко, шурша обгорткою квітів. Він побачив Оксану і зробив крок назустріч. — Ну нарешті. Оксанко, ти, як завжди, чарівна. Андрію, глянь, заберу. Оксан, дай я тебе поцілую. — Юрко дзвінко чмокнув її в щоку і лише тоді вручив букет. — Бажаю тобі…
— Та годі, роздягайся, а тости і побажання лиши для столу, — втрутився Андрій.
— Андрію, принеси капці, я квіти поставлю, — сказала Оксана і пішла на кухню.
У квартирі одразу стало тісно й шумно. Юрко потирав руки перед накритим посеред кімнати столом.
— Оксанко, ти чаклунка. Такий стіл приготувала. Зараз слиною захлинаюся, — стогнав він, немов мученик.
— Потерпи трохи, — сказала Оксана, вносячи у кімнату вазу з трояндами. Вона поставила букет на столик біля вікна.
— Шут, — ледве чутно промовила Марта, закинувши вгору свої гарні східні очі.
Оксана підійшла і поклала руку їй на плече, немов хотіла заспокоїти. У цю мить у двері знову подзвонили, і Оксана пішла зустрічати нових гостей.
— Це Ірка, а це моя сестра Оксана, — представив Максим дівчат одна одній і подав Оксані букет.
— Дуже приємно, — усміхнулась Оксана. Ірина ледве помітно кивнула. — Вибач, капців більше немає.
— Нічого, я їй свої віддам, — сказав Максим.
Оксана здивовано подивилася на брата. Її погляд говорив: «Що між вами спільного?»
— Запрошуй до столу, сестро, — сказав Максим, не помічаючи її пильного погляду.
Вони зайшли в кімнату.
— Мого брата ви всі знаєте, а це Ірка, його нова дівчина, — представила Оксана. — Далі сам, прошепотіла вона братові і пішла з букетом на кухню.
Ще однієї вази в них з Андрієм не виявилося, Оксана поставила квіти в літрову банку і залишила їх на кухонному столі.
Коли вона повернулася, гості вже розсівсяВони сиділи за столом, де кожен приховував свої думки за посмішками та тостами, наче грали у вигадану гру, яку всі знали, але ніхто не наважувався назвати її справжнім ім’ям.
