Тато повірив мені.
Це сталося напередодні Великодня минулого року. Була вже ніч, година наближалася до дев’ятої, саме у Чистий Четвер. Я йшов темною вулицею, де горіла лише одна ліхтарка. Навколо — лише непроглядна темрява. Раптом у далині я побачив велику постать. Це не була людина. Вона не йшла — просто наближалася… без шелесту, без змін у обрисах.
Чим довше я йшов, тим ближче відчував її присутність. Аж раптом — в одну мить — вона зникла. Ніби розтанула у повітрі. У мене кров застигла в жилах. Я не міг зрозуміти, що це було. А найстрашніше те, що за крок звідти — старе кладовище.
З того вечора щоразу, коли опиняюся на цій вулиці, уникаю дивитися в темряву. На всяк випадок. Раптом вона знову з’явиться…
