**«МОЯ БАБУСЯ НЕ МАЛА ТЕЛЕФОНА, АЛЕ КРАЩЕ ЗА ВСІХ ВМІЛА МЕНЕ ПОЧУТИ…»**
Моя бабуся не користувалася Вотсапом, не знала, що таке селфі, й навіть не уявляла, як це — розмовляти по відео.
Але коли я говорив, вона дивилася мені в очі… і я відчував, що для неї цілий мій світ мав значення.
У неї не було фільтрів, та її обличчя сяяло яскравіше за будь-який екран.
Вона не ставила емодзі, але міцним стиском руки казала: «Усе буде добре».
Ніколи не надівала навушників — її вухо завжди було відкритим для мене.
Вона не писала «кохаю» у повідомленнях. Казала це щоранку гарячою кавою й тишею, наповненою теплом.
Зараз я сумую за нею більше, ніж за будь-яким іншим звуком.
Бо сучасне життя дало нам тисячі способів спілкуватися,
але ми часом забуваємо, як просто слухати.
Це не вірусний пост. Це правда.
*День за днем ми ганяємося за новими технологіями, а найголовніше втрачаємо десь поміж кнопок. Варто час від часу зупинитися й пригадати, що справжнє тепло — у простій людській близькості.*
