— Будь ласка, поверни мені сина. Я дам тобі все, що захочеш, — прошепотіла з останніх сил Соломія.
— Та не згине твій тато. Йому всього сорок три. Думаєш, він вічно буде оплакувати твою маму? Як би не так. За статистикою самотніх жінок більше, ніж чоловіків. Обов’язково його прилаштує якась самотня жінка. Тож поїдемо до Києва, не заважай татові влаштовувати своє особисте життя. Невже ти хочеш, щоб він до кінця днів був сам?
Жили вони в невеликому містечку під Києвом. Коли дівчата навчалися в десятому класі, мама Соломії потрапила під машину. Вона з татом тяжко переживали втрату. На Соломію звалилися домашні справи, але вона все встигала, не закинула навчання й отримала високі бали на ЗНО.
Марічка завжди мріяла вирватися з маленького містечка до Києва й умовляла Соломію поїхати разом.
— Тато досі страждає, не може змиритися з маминою смертю. А якщо ще й я поїду? Ні, я не залишатиму його одного, — не погоджувалася Соломія.
— Та не пропаде твій тато. Йому всього сорок три. Думаєш, він вічно буде оплакувати твою маму? Ось побачиш, скоро якась самотня жінка прилаштує його. Тож поїдемо до Києва, не заважай татові влаштовувати своє життя. Невже хочеш, щоб він до смерті лишався сам?
Жорстокі слова подруги про тата глибоко поранили Соломію. Але в них була крихта правди. Тож вона все ж поговорила з батьком.
— Поїдь, доню. Не бійся, я впораюся. Та й Київ не за горами. Якщо не сподобається — завжди повернешся. Що тут робити?
І Соломія поїхала з Марічкою до Києва. Вчилася добре, могла б поступити до інституту. Але у Марічки бали посередні, їй інститут не світив. А Соломія не хотіла кидати подругу. За компанію вони вступили до педагогічного училища. А до інституту можна було піти пізніше, на заочне. Жили разом у одному гуртожитку.
Спочатку Соломія кожні вихідні їздила до тата. Але після Нового року почала помічати, що він став іншим: зручніший, доглянутий, у холодильнику — каструля борщу й котлети. Невже сам наготував?
Тато зніяковів, але зізнався, що це сусідка Олена принесла йому, ну й взагалі… Соломія заспокоїла його, сказала, що все розуміє й рада, що в тата з’явилася подруга. Відчувала, що коли вона приїздить, сусідка не заходить.
— Чого ви, як діти? Живіть разом, я не проти.
Але їздити додому стала рідше, щоб не заважати.
Марічка до навчання ставилася байдуже, постійно прогулювала, вечорами гуляла з хлопцями, інколи навіть не ночувала вдома. Соломія її прикривала, допомагала із завданнями.
— Ти взагалі на навчання забила? Дивись, виженуть із училища або завагітнієш. Тобі це треба? — намагалася вмовити подругу Соломія.
— Ну ти й мамця. Не бійся, у мене все під контролем. А ти зі своєю Олесем все за ручку ходиш? — сміялася Марічка.
Літню сесію за другий курс вона здала ледве-неледве. Не без допомоги Соломії. В останній час подрібнішала й розгубилася, ніби щось гризло її.
— Що з тобою? Захворіла? — спитала Соломія, коли вони їхали додому.
— Як що? Вагітна я, — зізналася Марічка.
— Я ж тебе попереджала! Що тепер робити? — аж захлипнула Соломія.
— Народжувати не буду. Послухай, попроси в тата грошей на аборт. Мати не дасть, я навіть заїкатися не буду, — благала Марічка.
— Ти що, з глузду з’їхала? Чого не перестрахувалися? Жаліла грошей? — обурилася Соломія.
— Не кричи так! Було пару разів… Ну, ти розумієш… То попросиш грошей у тата?
— Навіть не подумаю. Після аборСоломія міцніше обійняла Ваню, і вони пішли додому, де їх уже чекали теплий світ у вікнах та спокій, який дарує лише справжня родина.
