Як же болить…
Соломія розмовляла по телефону, коли до кабінету зазирнув Богдан. Оксана, скосила очі на Соломію, натякаючи, що телефонна розмова важлива і їм не до нього. Голова Богдана зникла за закритими дверима.
Через десять хвилин Соломія закінчила розмову і відклала мобільний.
— А до тебе Богдан заходив, — сказала Оксана.
— Чому до мене? Може, до тебе? — зірвалась Соломія.
— Я заміжня. Хіба ти не помічаєш, як він на тебе дивиться?
— Як? — Соломія підняла голову над монітором.
— Зацікавлено, — кокетливо відповіла Оксана.
Звісно, Соломія помічала. В неї ж є очі. Так, симпатичний, саме її тип. Якби не різниця у віці…
Роботи було стільки, що Соломія відмовилася йти з Оксаною на обід. У кабінет зайшов Богдан і поставив на стіл чашку кави.
— Відволікся. Багато справ? — запитав він.
— Так, як завжди, — Соломія вдячно посміхнулась і ковтнула гарячої кави.
— Може, увечері сходимо в кіно?
— Вибач, у мене маленька донька, — Соломія знову відпила кави, не дивлячись на Богдана.
— Я знаю. Можеш залишити її у мами на вечір?
Соломія підняла на нього очі. Нарешті зробив перший крок, а то все в гляделки грав. Симпатичний, усміхнений. Якби він був на кілька років старший, вона б не вагалась і давно відповіла б на його знаки уваги.
Вона виглядала набагато молодшою за свій вік, але все одно різниця з Богданом була помітною. Після болючого розлучення чоловік кілька років не дивилась на чоловіків. Боялась нових помилок і розчарувань. Але час, як відомо, лікує, притупляє біль і обережність. Соломія відчувала, що готова до нових стосунків. Але ж не з Богданом?
— Ну що, він заходив? — запитала Оксана, коли повернулась з обіду.
— Хто? — Соломія вдала, що не розуміє.
— Чого ти тікаєш від нього? Нормальний хлопець. Якби я не була заміжня…
— Не неси дурниць, — обірвала її Соломія. — Страшно сказати, наскільки я за нього старша.
— Та й що? Ти не виглядаєш на свій вік. А спілкування з чоловіками йде на користь будь-якій жінці, а вже самотній і подавно. Я ж бачу, він тобі теж подобається. При ньому очі у тебе світяться, на щоках рум’янець з’являється і посміхаєшся частіше. Скажеш, я не права?
Соломія не відповіла.
— Ти вже кілька років сама. Сама казала, що пора, що готова до нових стосунків. ПослухайВона подивилася на Богдана, пригадуючи його походку, усмішку й те, як він ніжно тримав її руку в кінотеатрі, і раптом зрозуміла – вік просто цифра, а ось щастя таке примхливе, що його варто ловити, доки воно тут, поруч.
