— Вона тобі сподобається, мамо. Вона просто диво! — з ентузіазмом промовив Василь.
— А чи не набридне жити з дивом? — іронічно запитала Оксана.
Вона стояла біля плити й потай прислухалася. Колись, коли був живий чоловік, вона завжди готувала вечерю так, щоб до його повернення все було готове. Чоловік помер вісім років тому. Тепер так само вона чекала на сина з роботи.
У дверях клацнув замок, і з коридору почувся голос Василя:
— Мам, я вдома.
— Чую, — відповіла Оксана й усміхнулася.
— А що у нас сьогодні? Котлети, смажена картопля? — Василь обійняв матір і заглянув їй через плече, вдихаючи апетитний аромат улюбленої картоплі з зеленим цибулем.
Оксана вимкнула газ, накрила сковороду кришкою.
— У тебе гарний настрій? Що трапилося? — за відтінками його голосу вона завжди вгадувала синове настроєння.
Василь відсторонився.
— Мам, я одружуюсь.
— Вже час. А чому ж Марійка до нас не заходить? — спитала Оксана, обертаючись до сина й вдивляючись у його похмуре обличчя.
— Я одружуюся на Софійці.
І Оксана відчула, як по спині пробіг холодок. Син давно став дорослим. Обіймав її, виявляв ніжність лише в хвилини особливих зізнань або радості.
— Ім’я багатообіцяюче. А як же Марійка?
— Марійка виходить заміж у суботу. Не хочу про це, мам. Давай вечеряти.
— Добре, що весілля Марійки не вплинуло на твій апетит. Мий руки.
Оксана поставила перед сином тарілку з картоплею, сіла навпроти, підперши підборіддя рукою, і спостерігала, як він їсть.
— А ця Софійка… хто вона?
— Вона гарна дівчина. Ти сама переконаєшся. Хочу познайомити тебе з нею. У суботу, наприклад? — Василь перестав їсти й подивився на матір. — Софійка тобі сподобається, я впевнений. Вона просто диво!
Щось подібне він говорив і про Марійку. Те, що та обрала нареченого заможнішого, Оксана дізналася від її матері, з якою вони разом вчилися в школі й дружили, сподіваючись, що їхні діти одружаться. Зустрілися випадково в магазині, і та поділилася з подругою новиною. Вибачилася за вибір доньки.
— Дива занадто не буває. А чи не набридне жити з дивом? — іронічно запитала Оксана.
— Мам, не смішно.
— А я й не сміюся. Розкажи про неї. Що в ній такого дивовижного?
— Чого ти причепилася до слова? — Василь завагався. — Вона вчителька, викладає в школі українську та літературу, правда, лише перший рік. Серйозна, начитана. Мені з нею добре.
— А батьки в неї хто?
— Тато інженер, а мама домогосподарка.
— І приїхала вона?.. — Оксана не договорила, чекаючи, чи син доповнить.
— Та яка різниця, звідки приїхала? — здивувався Василь.
— Справді. Значить, вона не місцева. Жити збираєтеся тут?
— Якщо ти проти, ми знімемо квартиру. — Василь заглянув матері в очі.
— Ні, зовсім ні. Я тільки радітиму. Що мені одній робити? Буду онуків чекати. Якщо не зживемося, тоді знімете.
— Софійка не хоче поспішати з дітьми, хоче попрацювати, набратися досвіду.
— Софійка не хоче, Софійка вирішила… — передражнила Оксана. — Гаразд, запрошуй на обід своє диво.
Вона встала зі столу й понесла порожню тарілку до раковини.
— Ти найкраща мама на світі, — теж підвівся Василь.
— Сподіваюся, ти не забудеш про це, коли одружишся.
Оксана мила посуд і розмірковувала. «Вчителька, значить. Усі вечори проводитиме за перевіркою зошитів, готуватиметься до уроків, а на вихідних їздитиме з класом на екскурсії… Як швидко Василь виріс, уже одружується. Шкода, чоловік не дожив».
Зранку в суботу Оксана колдувала на кухні. Василь довго одягався перед дзеркалом, підбираючи сорочку й краватку в тон. Потім пішов зустрічати Софійку.
Оксана намагалася уявити собі ту дивовижну вчительку, але на думку спадала лише Дарина Луговська, яка грала Софію в серіалі «Чорна рада».
Софійка виявилася тоненькою невисокою дівчиною з довгим прямим волоссям і великими очима. Красунею її не назвеш — зустрінеш на вулиці, не впізнаєш. Їла вона мало, стримано хвалила кожну страву. Вино лише ковтнула. Дивлячись на неї, не пив і Василь.
— Не соромтеся, Софійко, — підбадьорила її Оксана.
«Зіткнулася від хвилювання, боїться мене. Вперше знайомиться з матір’ю нареченого. Що ж син у ній знайшов? Чи може назло Марійці поспішає одружитися?»
Через два місяці відбулося скромне весілля. На нього приїхали батьки Софійки. Мама така ж худенька, забита, мовчазна. Тато жартував, розповів, що ще підлітком закохався в Софію з «Чорної ради», тому так назвав доньку.
— Образ героїні створила Дарина Луговська. Логічніше було б назвати доньку на честь талановитої й красивої акІ отож сталося — через кілька років у маленькому дворику вже сміялася онука, а Оксана, дивлячись, як Софійка грає з донечкою, усміхнулася й подумала, що життя, попри всі його вигини, уміє повертати коло так, як треба.
