— Ти вирішила народити дитину без чоловіка? Тобі не соромно, мамо? — з докором запитала Соломія.
Відразу після випускного Соломія подала документи до університету. Що вступить — не сумнівалася. Бали з ЗНО в неї були високі, навіть із запасом, якщо судити за минулорічними вступними.
Того року літо видалося спекотним. Подруга запропонувала поїхати до її тітки в Одесу. Дві-три тижні біля моря, без батьківської опіки, цілком зануритися у доросле життя — спокусливо. Та коли до від’їзду залишився лише один день, Соломія занервувала. Не тому, що вперше їхала десь без мами. А тому, що деякий час не побачить Івана.
Марії, мамі Соломії, нещодавно виповнилося тридцять сім. З чоловіком вона розійшлася, коли доньці було три роки. Батька Соломія не пам’ятала. Та й, чесно кажучи, пам’ятати було нічого. Одружилися вони рано, не встигнувши добре дізнатися одне одного. Тому й не витримали перших серйозних випробувань: безсонних ночей, плачу дитини, безгрошів та взаємних претензій.
Коли Соломія підросла, Марія, звісно, намагалася влаштувати особисте життя. Та то обранці не бажали виховувати чужу дитину, то самі претенденти Соломії не подобалися.
Два роки тому в житті Марії з’явився Іван. Він часто приходив у гості, хоча ніколи не залишався на ніч. Принаймні, Соломія такого не помічала. З Іваном було весело. Він дарував їй подарунки, а на останній День народження приніс величезний букет червоних троянд.
І Соломія закохалася. Іван був молодший за Марію на два роки. Незначна різниця, але для Соломії — ціла прірва. Вона вирішила, що підходить йому краще, ніж мама. Кожен його погляд вона сприймала як ознаку інтересу до неї. А чому б і ні? Вона вдвічі молодша за маму, їй усього вісімнадцять. Якщо вибирати між ними — то, безсумнівно, варіант мав бути на її користь. Так вона міркувала. І шалено ревнувала Івана до мами.
За той час, поки вона купатиметься в морі, все могло статися. Наприклад, він зробить мамі пропозицію. І тоді вона втратить його назавжди.
Напередодні від’їзду мама метушилася на кухні, а Соломія все думала, як зізнатися Івану у своїх почуттях.
— Соне, сбігай до магазину. Я забула купити сиру, і майонезу майже не лишилося, — попросила мама, визирнувши з кухні.
— Мам, я ще речі не зібрала, — відповіла Соломія.
Марія зітхнула і побігла до крамниці сама.
За кілька хвилин у квартирі дзвінко пролунав дзвінок. Іван! Серце Соломії б’йлося так, що ледь не вискочило. Ось він, шанс поговорити з ним без мами.
Вона поводилася як гостинна господиня. Посадила гостя на диван, вела легку розмову, а потім увімкнула телевізор і сіла поруч. Він кинув на неї хитрий погляд, але не відсІ тільки тоді, коли маленький Федір сміявся, здавалося, що Іван ненадовго повернувся до них.
